Як це: покинути посаду головбуха і відкрити «Академію побачень». 
Так елегантно називається послуга зі знайомства самотніх людей, яку започаткувала колишня дніпровчанка Світлана Нікішина. По суті це сваха – вона формує базу, відбирає схожих за інтересами холостяків і холостячок, тільки знайомить не по старому – через родичів, а напряму: влаштовує вечори знайомств – щоб кожен міг вибрати своє. Вигляд Світлана має теж не стереотипно-старечий:) Їй лише 38, жіночна, життєлюбна, з хорошим смаком і сонячною копною волосся. Вона по собі знає, що таке щасливий шлюб, гіркота розлучення і як непросто при нинішньому темпі життя з кимось познайомитися.

Залишившись без чоловіка і роботи, я взяла аркуш паперу і прописала план А, Б, С на найближчий місяць

За освітою Світлана фінансист, як сотні тисяч українських жінок. З юного диспетчера з колишнього Дніпродзержинська вона зросла до головного бухгалтера, а потім директора філії величезної дистриб’юторської компанії і ще буквально недавно мала у підпорядкуванні майже сотню працівників. У 2017 році компанію продали, увесь керівний склад, закономірно, змінили і Світлана залишилася без роботи і… без чоловіка. Але ж ми, українки, просто так не здаємося:) Не здалася й Світлана:

"Я вийшла заміж у 17 років – це було перше кохання. У 18 народила сина, а через 7 років розлучилася… Така доля більшості ранніх шлюбів, коли ви ще самі діти і вчитеся жити. Головне, що з першим чоловіком ми залишилися добрими друзями. З другим чоловіком я познайомилася у 29 років. Він був військовим, ідеальний чоловік, щирі стосунки, єдине «але»: він і мій син, на той час підліток, не змогли порозумітися. Ми не справилися і після відвертої розмови вирішили розійтися. Найважливіше – діти. Я дуже вдячна другому чоловікові за мужність і відвертість щодо виховання нерідної дитини. З ним ми теж залишилися друзями, радіємо за успіхи одне одного, і це не гучні слова – я дуже вдячна Богу за все хороше і вірю, що попереду чекає ще краще. І вірила навіть тоді, коли вдруге розлучилася і залишилася сама та ще й без роботи.

У той момент я взяла аркуш паперу і прописала план А, Б, С на найближчий місяць – далися взнаки навички керівника і вміння діяти в кризових ситуаціях:) Перше, що я вирішила, – спробувати влаштуватися в Києві, хоча б тому, що в столиці більше вакансій мого рівня. В інтернеті знайшла 8 пропозицій, домовилася про співбесіди і приїхала до Києва рівно на два дні – пройшла всі, вибрала одне місце і вже через три дні переїхала в столицю. Мені ще й дуже поталанило швидко знайти квартиру для оренди, де досі живу. Коли ти свідомо береш відповідальність за своє життя, не впадаєш у відчай, а сміливо дієш, у Всесвіту не залишається вибору, як підтримати тебе – переконалася на власному досвіді.

та ситуація підштовхнула мене самій організувати знайомства самотніх людей. І я тут же придумала назву – Академія побачень

Якось рік тому зателефонував тато: він побачив по телебаченню репортаж про швидкі побачення, які проводять у Києві. Мовляв, доня, сходи – за раз зустрінеш 10 претендентів на вакантне (на той час вже років п’ять) місце у моєму серці. Я посміялася у відповідь: мовляв, всьому свій час, і мій суджений сам мене знайде. Але час йшов, мені вже 38, а суджений не знаходиться) Ще й поспостерігала за колегами, новими друзями: навколо стільки розумних успішних цікавих людей, які теж мріють про сім'ю, дітей, але самотні – не можуть знайти собі пару. І нам усім не по 20 років. В якийсь момент я подумала: я чогось чекаю, вони теж, як би це чекання перетворити на якусь дію? Згадала тата і швидкі побачення – загуглила, знайшла таку вечірку, зареєструвалася, прийшла – раптом зустріну свою долю і зможу порекомендувати всім своїм знайомим.

На тій вечірці я познайомилася за дві години з 13 кавалерами, вісім з них обрали мене як симпатію, стількох вибрала і я. Ура, думаю, нарешті почнеться якесь особисте життя) За підсумками вечірки організатори надсилають тобі телефони тих, хто сподобався тобі, а твій телефон – тим, кому сподобалася ти. Минув день – вісім чоловіків отримали мої контакти, у нас збіглася взаємна симпатія, а телефон мовчить. Минув тиждень, два, три… Тиша. Мені аж цікаво стало – взяла і написала смс одному з кавалерів. Теж тиша. Це ще більше здивувало. Написала організаторам тієї вечірки: чи все гаразд з контактами, кавалерами – не могли ж усі вісім не вийти на зв'язок? Виявилося, що ті організатори наплутали номери, і справді кілька хлопців намагалися теж зі мною зв’язатися, але потрапляли на незнайомих дівчат. Мене спершу дуже засмутила така халатність: я витратила свій час, гроші за вхід на вечірку, мала якісь сподівання, довірила особисте, а отримала неякісну організацію. А потім подумки їм подякувала: саме ця ситуація підштовхнула мене самій організувати знайомства самотніх людей – такі, на які б пішла сама. І тут же придумала назву – Академія побачень.

Зазвичай на одну зустріч підбираю не більше 10 жінок і 10 чоловіків. Кожному роблю іменний бейдж, персональну анкету

Спершу я зробила допис на своїй сторінці у фейсбуці, що планую вечір знайомств. Написала особистий лист кожному холостяку і холостячці, яких знала або яких знали мої знайомі чи друзі. І вони відгукнулися! Першу вечірку готувала три тижні: знайшла гарне кафе на Хрещатику – щоб була атмосфера дружніх посиденьок, прописала сценарій – щоб всі були задіяні і не соромилися, придумала для кожного подарунки. Спала по три години, тому що все це готувалося паралельно з основною роботою. Але мене дуже підтримали тато і син – от вони вірили, що я зможу, і запевняли, що це класна ідея.

Взяти участь у зустрічі може кожна людина «в пошуку»: достатньо написати на фейсбук-сторінку Академії або мою особисту. Я дізнаюся вік, коротку історію, побажання, інтереси – це дуже важливо, щоб правильно згрупувати зустріч, щоб запросити людей із схожими запитами, щоб за один вечір кожен максимально отримав те, за чим прийшов. Зазвичай на одну зустріч підбираю не більше 10 жінок і 10 чоловіків. Кожному роблю іменний бейдж, персональну анкету. Кожен вносить оплату за участь і чекає запрошення на конкретну дату і в конкретне місце – затишний ресторан чи кафе, де ти наче приходиш відпочити, випити кави, перекусити і водночас знайомишся з новими людьми.

Кожен чоловік займає окремий столик і зустрічає по черзі кожну учасницю вечора, і так по колу всі міняються. Кожна пара спілкується 10 хвилин – цього достатньо для загального знайомства, а вже потім починається загальне спілкування. Власне, у цьому одна з фішок моїх «побачень»: учасники не почуваються, як на оглядинах, виборах – це передусім вечірка, живі розмови, без зобов’язань когось вибрати чи сподобатися. Я наприкінці завжди розігрую приз: квитки на двох в кіно, консультацію стиліста тощо – щоразу щось інше. Також створила сертифікати на наступні зустрічі, якщо учасник готовий продовжувати пошук в Академії. Маю сертифікати подарункові, якщо хтось хоче допомогти другу, подружці, рідним познайомитися чи просто приємно провести час.

Для мене це не бізнес для заробітку – зараз я взагалі нічого не заробляю на цьому. Але це хороша справа – робити людей трошки щасливішими

Перший вечір знайомств відбувся 6 березня цього року. Прийшли сім жінок і сім чоловіків і… не хотіли потім розходитися – настільки душевно все склалося. Жартували, ділилися досвідом, чаювали – це було живе спілкування, якого так не вистачає всім нам. У кожного учасника збіглися по 3-4 симпатії, знаю, що були потім окремі побачення, але весіль поки не було:) І частина з них продовжують шукати свою половинку саме через мою Академію.

Загалом вже відбулися три вечори знайомств, приблизно раз у місяць. Зареєструвалися і побували навіть відомі люди. Мене це дуже надихає: адже це не мої друзі чи знайомі, які прийшли підтримати, а люди, фактично, «з вулиці» довірили мені свої долі. Пишаюся цим.

Нещодавно звільнилася з основної роботи, аби повністю присвятити час системному розвитку Академії. Пішла на курси з бізнес-розвитку, створила офіційну бізнес-сторінку Академії, працюю над сайтом, продумую додаткові послуги – майстер-класи, лекції, виїзні вечори. Для мене це не бізнес для заробітку – зараз я взагалі нічого не заробляю на цьому, а лише витрачаю на рекламу, на сайт, на організацію зустрічей. Але це хороша справа – робити людей трошки щасливішими, не самотніми, і я впевнена, що й гроші прийдуть. Мені вже надходять пропозиції партнерства від різних компаній, планую з часом нарощувати кількість вечорів і з того мати заробіток. Все поступово.

Кожен вечір знайомств дає дещо цінніше за заробіток: досвід і висновки щодо стосунків. Після першого вечору я не могла заснути до ранку: аналізувала, хто кому і чому сподобався, хто і чому поводився так, а не інакше, чому одній жінці симпатизували всі, а іншій – жоден. Колись обов’язково напишу про це статтю або книжку. А поки можу сказати свій особистий висновок, чому так багато розумних красивих самодостатніх жінок самотні. Ми, жінки, самі виховали в собі сталевий характер: я сама, я все зможу, але при цьому чекаємо на чоловіка сильнішого за себе. А звідки він має взятися? Якщо ми ж самі – сильні жінки – виховуємо не дуже сильних чоловіків. Нам треба навчитися бути слабкішими і давати чоловікам можливість бути сильними. Любов до себе, легкість, гнучкість, почуття гумору – прості речі, про які ми, жінки, забуваємо і які притягують чоловіків. Я це бачу на вечорах. Жінки активніші і сміливіші навіть під час знайомств. Чоловіки більш закриті, і напевно це найважче під час побачень – доводиться їх розслабляти розмовами, жартами.

Майже щотижня відбуваються знайомства під моїм особистим супроводом

Можу впевнено сказати, що на моїх зустрічах чоловіки вчаться бути чоловіками, а жінки згадують, як це – бути жінкою, ходити на побачення, фліртувати. Я часом спостерігала одну річ: якщо жінка не в смаку чоловіка – це одразу помітно. Він може спочатку навіть не встати при знайомстві. А потім, дивлячись на інших чоловіків, на якісь галантності, теж починає покращувати свою поведінку і сприйняття учасниць.

Найбільша проблема у роботі «свахи», назвемо цю діяльність так, – стереотипи. Вважається, що на вечори знайомств ходять якісь знедолені від повного відчаю. Запевняю: всі учасники Академії – цікаві достойні життєлюбні люди з хорошою роботою, освітою, інтересами, просто у пошуку пари. Небажання, страх, сором говорити про це – так, я самотня, я б хотіла з кимось познайомитися, але не маю, не знаю де – ще один стереотип. Сказати про таке – це щось страшне і непристойне. Шкода. Я не в змозі одразу подолати ці стереотипи, але принаймні намагатимусь.

Я теж у пошуку. І не соромлюсь про це сказати. Я не ставлю собі за мету попри все знайти собі чоловіка і не шукаю його через свою Академію. Навпаки, я встановила табу – не зустрічаюся з учасниками моїх вечорів знайомств. Принципово. Академія – це можливість для учасниць, які заплатили за це гроші. До речі, кожна з них стала для мене ледь не сестрою: ми підтримуємо спілкування не лише щодо побачень. Віднедавна і мої подружки вже почали записуватися на вечори. Вже з'явилися запити індивідуальних знайомств, коли жінка або чоловік цікавиться конкретним партнером окремо і має  серйозні наміри. Я дуже детально вивчаю своїх клієнтів, щоб максимально точно втілити побажання. І розширюю свої послуги вже на всю Україну.
Майже щотижня відбуваються знайомства під моїм супроводом. Академія відчинена для кожної свідомої людини будь-якого віку, яка у пошуках особистого щастя. Розповісти про свої побажання та мрії, залишити заявку на участь можна тут:
Facebook: https://www.facebook.com/academyadatings/?ref=settings
Instagram: https://www.instagram.com/speeddating.academy/
Telegram: nikishina_sv
Viber: +38 0957866773
Tel.: +38 0633736551
Mail: academydali@gmail.com

Хтозна, дівчата, може ваш коханий зараз звертається до Академії і дуже шукає саме вас:)

Рубрика: 

Новини партнерів