Як це: в 56 років почати готувати на замволення для садочку, а в 61 відкрити цілий цех.

Ця історія – хороший доказ і стимул для всіх україночок: вік – це лише цифри у паспорті, діти і відсутність роботи – не є перепоною. Навіть з інвалідністю, п’ятьма дітьми і без стартового капіталу можна розпочати бізнес. Головне, запропонувати справді затребувану і якісну послугу, як Надія Дєгтярьова з Дніпра. Їй 61, і вже п’ять років вона спершу сама, зараз з командою організовує харчування (готує і доставляє) для майже двох сотень дітей у садочках і для шестидесяти дорослих в офісах. А починала з… власної внучки. Її приклад навіть описали у впливовому журналі для підприємців MC Today, а ми ділимося.

На фото: Надія Дєгтярьова з чоловіком та онуками.

чоловік дорогою на роботу завозив внучці їжу, це помітили інші батьки і попросили готувати й їхнім дітям

У Дніпро я переїхала з Мукачево ще в 70-х, коли вступала до університету. Тут же познайомилася з чоловіком. У 79-му році ми одружилися і з тих пір не розлучалися. Майже все життя я була домогосподаркою. У нас п'ятеро дітей, частина з яких вже мають своїх дітей. Я займалася ними і господарством, в перервах трохи працювала на фабриці дитячих іграшок.

У 33 роки, народивши третю дитину, я серйозно захворіла. Отримала групу інвалідності. Мені призначили пенсію, тому я завжди говорю, що пенсіонеркою стала дуже давно. Від хвороби я відійшла, народила ще двох дітей і продовжила сидіти вдома – мене це цілком влаштовувало до моменту, коли всі діти виросли. В результаті коли нормальні люди виходять на пенсію, я як раз вирішила почати роботу – набридло сидіти в спорожнілому і тихому будинку. І майже відразу зрозуміла, що я нічого не вмію…

Десять років тому я вже підробляла кулінарією: готувала для працівників на фермі. Згадала про це і почала розпитувати друзів і знайомих, хто де їсть. Особливо зацікавив приватний садок, в який ходила моя онучка Нюта. Я запитала у невістки, як там годують дітей. Виявилося, годують погано. Більшість батьків або дають дітям їжу з собою, або привозять. Невістка запропонувала мені готувати для внучки і возити їй їжу – так і вирішили.
Так тривало близько тижня. Мій чоловік дорогою на роботу завозив внучці їжу, дитині подобалося. Це помітили інші батьки і зацікавилися: попросили за гроші готувати й їхнім дітям. Тоді, в 2014 році, я брала по 20 грн за порцію. Заробляла на цьому небагато, але це вже було щось.

Під Новий рік директор садка запросила мене, щоб обговорити співпрацю. Запропонувала мені готувати їжу на замовлення. Попросила приготувати зразки: їх сфотографували і відправили в групу батьків. Через кілька тижнів я вперше приготувала партію для перших десяти клієнтів. Складно не було: я все життя готувала на велику сім'ю. Вставала о третій годині ночі і на нашій домашній кухні робила дітям сніданок. Потім йшла за продуктами і приймалася за обід. Їду відвозив мій чоловік, він тоді працював неподалік. 

Через рік я готувала майже для всіх в садку – 36 дітей. Я практично жила на кухні і сама вже не справлялася, тому знайшла помічницю через знайомих. 
Незабаром про нас по сарафанному радіо дізнався ще один приватний садок: і мене запросили на переговори. Історія повторилася – спочатку їжу замовляли близько десяти сімей, тепер ми годуємо там майже 40 дітей.

На фото: виробничий цех Надії Дегтярьової та її сирники.

 

Місця в квартирі вже не вистачало. Я винайняла приватний будинок, ми зробили там ремонт. Почали налаштовувати процеси вже серйозно, за санітарними нормами, закуповували професійне обладнання. 
Довелося підняти ціну за обід на 10 грн. Було дуже страшно, здавалося, ніхто не буде купувати – але ні: замовлення продовжували надходити – батьки розповідали про нас іншим навчальним закладам. Я не давала жодної реклами, але до нас постійно зверталися нові приватні садочки.
У цьому будинку ми працювали, поки кількість дітей не перевищила 200. Я взяла ще співробітників, але це не допомогло. Ми знову зрозуміли, що вперлися в стелю: місця не вистачає.

Я знайшла і орендувала у Держмайна стару їдальню. Приміщення було в жахливому стані, довести його до пуття вартувало купи грошей. Вклала туди всю зарплату і ще позичила у родичів. У травні 2019 року ми переїхали в це приміщення. 
Ми вклали і продовжуємо вкладати в нього багато грошей, бо купуємо професійне обладнання. Я впевнена в ньому: в нас відкрита кухня, і будь-який директор садка або батько може в бахилах і халаті прийти і подивитися, як все працює.

Зараз обід для дитини у нас коштує в середньому 100 грн.: сюди входить перше, друге і салат. Ціни піднімали поступово, разом з нашим зростанням. За півроку роботи я змогла повернути половину позичених грошей. Думаю, що до наступного літа розрахуюся повністю.

В їдальні працює 11 чоловік, включаючи мене і чоловіка. Ми годуємо 15 дитячих садків і шкіл, всі вони – приватні. Це близько 180 дітей. Крім того, їжу у нас беруть майже 60 офісних співробітників і мами з навколишніх дворів. Їм простіше купити готову їжу для дитини у нас, ніж готувати дітям вдома.

Рідні були проти, коли дізналися, чим я збираюся займатися. Мені всі говорили: «Це ж діти, у них вічно хвороби, отруєння. Все це будуть вішати на тебе, і спробуй доведи, що ти не винна». Навіть чоловік, який зі мною тепер працює, спочатку був проти. Як мінімум тому, що я перший рік постійно торохтіла на кухні каструлями.

За п'ять років було чотири випадки, коли нас звинувачували в отруєнні. Щоразу наша невинність була доведена, але я пам'ятаю кожен випадок, ніби це було вчора. Коли тобі телефонують і кажуть, що 13 дітей після тихої години прокинулися з блювотою, ти мимоволі починаєш панікувати. Телефонували й батьки, погрожували, кричали: «Ви отруїли мою дитину». Я кожного просила дочекатися результатів аналізів, пропонувала викликати спеціальні служби і зібрати матеріал для аналізу.

На фото: обід, приготований командою пані Надії.

якось довелося на пару тижнів зупинити виробництво млинців, діти надіслали нам цілу петицію про те, що сумують за ними. Це було неймовірно приємно

Пережити все допомогло те, що у мене в самої великий досвід з дітьми. Я знаю, що вони часто хворіють через віруси, недотримання правил гігієни. Результати аналізів кожен раз показували: винен вірус, і наша їжа не має ніякого відношення. 
Після завершення карантину я запрошувала батьків прийти і особисто подивитися, як у нас все влаштовано. Вони дивилися, і ніхто ще не відмовився від наших послуг.

Спочатку я готувала те, що люблять мої діти. Зараз, звичайно, у нас ширше меню. Є спеціальні дієтичні пропозиції для дітей, що мають проблеми зі здоров'ям. 
Коли ми почали розширювати меню і вводити нові страви, то зіткнулися зі складністю. Ти придумуєш щось смачне, а діти не хочуть навіть пробувати. Ось, наприклад, крем-суп з брокколі. Він смачний, але на вигляд оливкового кольору, для дітей незвично. Ми привезли, а вони не стали їсти. Тоді ми придумали гру: втопили в супі сердечка і зірочки з моркви. Малюки стали шукати ці фігурки і потроху пробували суп.
Наступного разу ми клали в крем-суп сухарики-кораблики. За правилами гри їх треба було «врятувати»: швидко з'їсти, поки вони не потонули. Зараз ці страви у нас в числі найпопулярніших.

Ми змогли переробити навіть манку, яку зазвичай ненавидять і діти, і батьки. Ми купуємо крупу з твердих сортів, додаємо ваніль. Зверху кладемо фруктове желе, прикрашаємо. Батьки дуже здивувалися, коли діти почали їсти манну кашу.

Найцінніше – отримувати хороші відгуки від дітей. Нам часто передають подяки, подарунки, якісь вироби від малюків. А коли ми переїжджали на нове місце і довелося на пару тижнів зупинити виробництво млинців, діти надіслали нам цілу петицію про те, що сумують за ними. Це було неймовірно приємно.

Рубрика: 

Новини партнерів