Водолазка, хімік-рятувальниця, інженерка з телекомунікацій, радіологиня, чемпіонка з боротьби – про себе, свій фах і колег-чоловіків. 
Ці жінки обрали не дуже звичні для більшості професії і перевершили в них багатьох колег-чоловіків. До речі, їхні посади досі незвично звучать у фемінітиві: ми звикли до водолазів, рятувальників та інженерів. Хоча жінок серед них в Україні – вже сотні: сміливих, класних, професійних, відданих своєму ділу. Саме таких об’єднала житомирянка Тетяна Гордієнко у всеукраїнський проект «Жінки незвичайних професій», аби показати – жінки можуть все, нема поділу на чоловічі і жіночі спеціальності, є лише професіоналізм і любов до обраної серцем справи. «Йди до своєї мірії!» – головний заклик проекту, до якого вже долучилися дівчата з різних куточків України, підтримали громадське обєднання «Скриня корисних справ», «Український жіночий фонд». Звісно до них долучилися й "україночки"! А наші партнери – бренд жіночого одягу «2 Льва» на чолі з Аліною Ворог ще й подарував чудові сукні і разом з відомим фотографом Борисом Мерзляковим влаштували учасницям проекту окрему фотосесію у крутезному Life Work Balance HUB

Нам вдалось «вирвати» з круговерті сімейних, робочих, буденних справ лише п’ятьох дівчат – але однаково жіночних, веселих, легких попри їхню наче «нежіночу справу»

Оксана ЧЕХМЕСТРЕНКО
Вона – офіційно перша жінка водолазка-рятувальник у нашій країні. До 2017 року ця професія була однією з чотирьохсот заборонених для жінок. Але не для Оксани. Вона завжди хотіла рятувати людей і, можна сказати, сама доля привела її у водолазну службу при київському Головному управлінні Держслужби з надзвичайних ситуацій України (ДСНС).

«Я не полишала мрії вступити до лав ДСНС, ходила, просилася, але мені пояснювали, що можуть взяти лише бухгалтером – на той момент за законом водолазом могли бути лише чоловіки. Якось я готувалась до змагань Be More Human в Києві і там побачила спортсменів, які представляли ДСНС. Їм у команду потрібна була жінка, а мені потрібна була команда. Такий чудовий збіг! Так я потрапила у команду водолазів. Однак працювати не могла через згадану заборону, тому пішла навчатися у Київську морську школу, освоювала ази дайвінгу, а зарахували мене вже після законодавчого дозволу жінкам працювати за цим фахом.

У перший ж робочий день було навчальне тренування у Дніпрі – в лютому. Холодненька водичка:) і занурення під лід з керівником рятувальної служби Володимиром Сковородкою. Взагалі, захоплення і відданість справі твого безпосереднього керівника – це дуже важливо і дуже мотивує. Для нас усіх Володимир – приклад в усьому. Хочется, щоб у нашій країні було більше таких справжніх чоловіків.

Робота рятувальника повна і кумедних, і сумних моментів. Найсмішніша історія, напевно, коли ми шукали тіло потонулого чоловіка. Нарешті знайшли його в комиші і коли намагалися витягти, він раптом стрепенувся, відкрив очі і як побіжить з переляку! Поки наздоганяли його, то він клявся, що пити більше не буде:)
А найважчий момент був, коли вперше мала шукати тіло затонулої дитинки. Я сама мама і коли бачила на березі батьків, серце розривалося. Але ми передусім професіонали, нас навчають працювати в будь-яких ситуаціях.

Спочатку трошки було важко – адже я одна дівчина в чоловічому колективі. Але мої колеги – найкращі: допомагали, підказували, підтримували. І зараз я працюю з ними на рівних. Більше того, вже займаю призові місця у різних професійних змаганнях. Скажімо, «Найсильніший пожежний-рятувальник» в Україні та за кордоном. Долаю чотириповерхову вежу з рукавом 20 кг, витягую рукавні скатки вагою 20 кг, справляюся з молотом-кайзер і евакуюю умовного постраждалого – манекена вагою 79 кг. Минулого року ще й пробігла півмарафон довжиною 21 км і займаюсь вільною боротьбою.

Мені завжди подобалася форма: рятувальна, поліції, медиків. Із задоволенням і з честю її ношу. В житті спіднички люблю, але частіше все ж обираю спортивні речі: вони зручніші для роботи.

Звічайно я залишаюсь жінкою – турботливою, життєрадісною, непосидючою, відповідальною. У мене чудова сім'я, чоловік, трьоє діток. Зранку – два синочки до садочка, доню – до школи, всїх треба розбудити, нагодувати, зібрати, відвезти. Обожнюю готувати, особливо десерти та м'ясні страви. Я – живе заперечення стереотипу про те, що жінкам не можна довірити якусь роботу, бо "у них діти".

На Оксані сукня бренду «2 Льва» з костюмної тканини бостон.

 

Юлія БОГОЯВЛЕНСЬКА
Вона з тих рідкісних (як для нас) жінок, які розбираються у wi-fi, цифрових АТС, оптоволоконних «кільцях». За першою освітою Юлія – інженер систем управління і автоматики і, фактично, одна з перших спеціалістів, які в Україні розробляли і запроваджували продукти, тарифи, акції «Укртелеком». Зараз Юлія очолює Центр розвитку професійної кар'єри в Житомирському Державному Технологічному Університеті (ЖДТУ), здобула ще й економічну освіту, отримала науковий ступінь і вчене звання, займається управлінням, але як колись із захопленням розповідає, що таке B2B, B2C I B2G:)

"Мені з дитинства подобались конструктори. В 12 років вперше спробувала працювати на комп'ютері і відтоді захопилася комп’ютерними технологіями та інженерією. Наприкінці 10-го класу школи я вже підпрацьовувала у відділі автоматизованих систем «Укртелекому». Після вузу пройшла відбір у апарат управління «Укртелекому». В 23 роки навчала персонал компанії продажу послуг інтернет, а також займалася сегментацією споживачів.

Пам'ятаю, як буквально на третій день роботи мене відправили у відряження і сказали: «Диплом маєш – розберешся». Було лячно. Але цей день став і найприкольнішим – я взяла себе в руки, всі завдання виконала і навіть умудрилася викроїти дві години вільного часу і ознайомитися з містом.
Найприємнішим в роботі був, напевно, день відкриття Центру розвитку професійної кар'єри при ЖДТУ – це була подія справді європейського формату.

Часто думають, що інженерія чи управління це щось дуже строге чи нудне. Насправді у нас часто трапляються цікаві і навіть креативні ситуації. Нещодавно проводили тренінг в Центрі розвитку кар'єри, вікна якого виходять на лаунж-зону. Був травень, за вікном – краса, і учасники тренінгу постійно відволікалися у бік вікна. І ми з колегою вирішили ризикнути і перенесли одну із вправ тренінгу в ту лаунж-зону. Такої щирості в обговореннях ми давно не чули.

Знайомим завжди цікаво, наскільки комфортно жінці в технологічному вузі. Щиро відповідаю: «Як риба в воді!». У нас всі на рівних – і чоловіки, і жінки. У нас гендерний баланс з однаковими для всіх можливостями. Сьогодні взагалі чимало моїх колежанок задіяні у технологічній сфері. Навіть моя семирічна донька також поділяє любов до робототехніки, шахів, екотехнологій – а це найкраща компанія!

В нашому Центрі та університеті, до слова, немає жорсткого дрес-коду, одяг має бути зручний. Тому в цьому питанні мені дуууже пощастило:) Я взагалі щаслива, бо обрала професію до душі. Маю щастя бути самою собою. Маю можливість постійно вдосконалюватися, розвиватися, збагачуватись друзями і житєвою мудрістю. Маю благословення мати найкращу родину і, особливо, донечку Софію".

На Юлії сукня бренду «2 Льва» з двобічного трикотажу-модал з купоном.

 

Юлія ЧЕРНЄВА
16 років вона пропрацювала в банківській сфері, у 2017 році з родиною переїхала до Києва і вже за рік стала… єдиною в Україні жінкою хіміком-рятувальником. Було непросто – довелося з нуля освоювати новий фах, доводити знайомим, здивованим її раптовою зміною в кар’єрі, і колегам, настороженим її появою, що жінка-рятувальник – це цілком нормально. І вона довела. А тепер впевнена: скоро жінок у цій сфері буде більше:)

"Після переїзду кілька місяців я моніторила різні сайти з працевлаштування. Побачила вакансію в аварійно-рятувальному загоні спецпризначення, зацікавилась, зателефонувала, прийшла на співбесіду, зібрала необхідні документи, склала іспити – і мене взяли в штат. Памятаю, як у перший робочий день писала подрузі в смс: «Стою біля вікна і думаю, як різко можна змінити життя. Не знаю, чим все це закінчиться, але це круто». Досвід у мене поки що невеликий, але я вчуся і вчуся одразу на практиці: прилади, ситуації, терміни. Прилади, до речі, вивчила та опанувала досить швидко. Втім, наша робота – це суцільна несподіванка. Ти знаєш, що потрібно робити, але ти ніколи не знаєш, де саме і в яких умовах доведеться рятувати людей.

Колеги спершу сумнівалися, чи жіноче це діло. Думали, я трішки попрацюю і зміню фах. Але тепер впевнилися, що я з ними надовго:) Я єдина жінка хімік-рятувальник серед чоловіків, але у нас дуже дружні стосунки склалися. 
Цікавих реакцій на мою зміну професії взагалі було багато і, здебільшого, серед знайомих. Але мене це не бентежило: кожна людина повинна знайти своє місце в цьому житті, а яка саме професія принесе їй задоволення, вже не має значення.

Наш робочий день починається з одягання форми. В повсякденному житті я люблю джинси, спортивні костюми. Але як тільки є нагода одягти красиву сукню та підбори, зізнаюся, роблю це з великим задоволенням:) Я така ж жінка, як і решта, виховую двох синів, займаюся хатніми справами, люблю готувати, проводити час з родиною, люблю спорт. Моя підтримка – звісно, мій чоловік, діти, батьки, мої друзі.

Життя – цікава річ. Я точно знаю, що нічого випадкового не буває і, зокрема, те, що я вирішила стати рятцвальницею. Всі люди, яких я зустрічала, зустрічаю та ще зустріну, невипадкові. У кожного якась роль: у когось я вчуся, хтось вчиться у мене – і це прекрасно.

На Юлії сукня бренду «2 Льва» з італійської віскози-діагональ.

 

Світлана ГОТФРІД
Її ім'я внесене в Енциклопедію сучасної України, а «в’язку» усіх здобутих нею медалей важко підняти – їх більше півсотні. Світлана не просто займається чоловічим видом спорту – самбо, дзюдо, боротьбою, вона ще й перевершила багатьох чоловіків у цьому – Чемпіонка світу, Європи, СРСР, України, володарка Кубка світу, заслужений майстер спорту України. Зараз вже сама тренує тих, хто в майбутньому буде змагатися за такі ж високі спортивні нагороди.

"Спорт, особливо той, яким я займаюсь, – це дуже непросто. Але якби мені довелося обирати заново, я знову обрала б боротьбу. На перший погляд здається, що боротьба – це якась пуста штовханина, насправді – це ціле мистецтво, боротьба не сили, а тактик, вмінь випередити суперника, передбачити. У цьому спорті задіяне все: і твій характер, і фізичні дані, і розумові.

Зараз у мене ще краща робота – я працюю з дітьми. Не лише треную. Когось вчу життю, когось лікую, комусь допомагаю, комусь пораду даю – для мене це так само цікаво, важливо і приємно, як спортивні змагання. Це неймовірний заряд. Інколи, правда, надто непосидючий:), але це й добре – з дітьми я завжди залишаюся в тонусі.

Багато нових знайомих досі дивуються, захоплюються – як так: жінка у «чоловічому спорті»! Це ще досі незвично. Особливо таксисти люблять це пообговорювати:) А коли я ще й в сукні, то взагалі у людей розрив шаблону – невже ця жінка може на килимі когось покласти на лопатки?! Я лише посміхаюся: не можна міряти всіх однаково, мислити шаблонами – ми всі особистості. Між іншим, колись я надавала перевагу лише спортивному одягу, а зараз обожнюю сукні. Люблю яскраві кольори, різні фасони.

Яка я в житті? Весела! Попри суворість спортивної боротьби, я нічим не відрізняюся від інших жінок: люблю свою сім'ю, подорожі – люблю життя!"

На Світлані сукня бренду «2 Льва» з жакарду.

 

Олександра КУЦЕНКО
Вона планувала стати хірургинею, а перекваліфікувалася в інвазійну радіологиню – це порівняно нова спеціальність в медицині, де й чоловіків ще працює не багато, а жінок й поготів – лише 8%. Більше того, Олександра ще й поїхала стажуватися в Нью-Йорк і зайвий раз переконалася, що в професіях немає обмежень, якщо є бажання – вчитися і освоювати.

"У перший день роботи було складно звикнути до нового обладнання та комп’ютерної бази. Але колеги підтримували і вчили. Була навіть анекдотична історія, як людина, яка розуміється в складних медичних приладах, розгубилася з простим побутовим:) Та ще й на огляді свого першого пацієнта. Було кумедно: перед оглядом я маю помити руки, намилила, підношу до крану, а вода не тече. Кілька хвилин намагалася зрозуміти, де та вода вмикається, аж поки колега помітив мої бідкання і підказав: вода вмикалась педаллю на підлозі – треба були просто наступити.

Я не «піонерка» в цій професії – жінки вже працюють в радіології. Але я щаслива, що маю можливість однією з перших освоювати цю новітню медичну науку і технології. Маю надію, що вони швидко поширяться, і ми зможемо допомогти більшій кількості людей. Адже завдяки радіології можна врятувати безнадійних хворих. Наприклад, при травмі селезінки «заклеїти» артерію і зупинити кровотечу без операцій та видалення органу. Або допомогти в лікуванні деяким неоперабельним хворим з пухлинами.

Найважче організувати час. Моя робота – це постійне навчання, нові знання, конференції, наукова праця, зустрічі. А хочеться ще й спортом зайнятися, в театр чи на концерт сходити з друзями. Добре, що моя сім’я все розуміє і мене підтримує.

Найприємніший момент був водночас найтяжчим. Більшість процедур в інвазійній радіології швидкі, але одного разу був дуже складний випадок: працювали 13 годин і ніяк не могли зупинити варикозну кровотечу. В такі моменти відчуваєш внутрішню боротьбу: коли більше не можеш працювати від втоми і без відпочинку, але розумієш, що ця людина іншого шансу жити не отримає. Ми, зрештою, зупинили кровотечу. Тоді дуже чітко зрозуміла, що роки навчань і ті години надзусиль не були марними".

Окреме величезне спасибі за допомогу в організації зйомки та інтерв’ю
Оксані Давиденко (ГО "Скриня корисних справ"),

Євгенїі Поді (Life Work Balance HUB)
та Людмилі Коваль ("2 Льва")
ВИ ТЕЖ КРУТІ:)

Рубрика: 

Новини партнерів