Галичанка Ірина Перегрим-Фединяк у 23 «перекваліфікувалася» з візажистки у водія і вже два роки працює далекобійницею, руйнуючи всі стереотипи.

Взагалі, Ірина мріяла бути співачкою – має справді красивий голос, у чому можуть переконатися всі підписники її фейсбук-сторінки, де дівчина викладає свої пісні. Але, як розсудлива донька вчителів (мама викладає зарубіжну літературу, тато – фізкультуру), після школи вступила до Львівського інституту економіки й туризму – на менеджмент готельно-ресторанного бізнесу. Під час навчання працювала офіціантом і барменом – зрозуміла, що це не зовсім її робота.

За плечима Ірини понад 100 тисяч кілометрів, 14 країн і другий рік роботи в міжнародній транспортній компанії

Пішла на курси візажистів і щиро захопилася цією справою: майстер-класи, макіяжі, замовлення – робота приносила і задоволення, і заробіток. Хтозна, може Ірина й присвятила би цьому більше часу, якби не… коханий чоловік – професійний далекобійник. Саме він навчив дружину вправно кермувати і зацікавив автомобілями – настільки, що Ірина навіть «асистувала» йому в заміні запчастин чи ремонті та їздила за можливості з ним у рейси. І, як кажуть, доїздилася:) Тепер вона теж далекобійниця. За плечима Ірини понад 100 тисяч кілометрів, 14 країн і другий рік роботи в міжнародній транспортній компанії.

Ірино, як і коли ви все ж наважилися сама сісти за кермо вантажівки?
У рейсі з чоловіком. Його вантажівка саме стояла на паркінгу, і чоловік просто запитав, чи не хочу я зробити коло і спробувати, як це – їздити на такій великій машині. Звісно, я тут же зголосилася – автомобілі, завдяки чоловіку, вже стали моєю пристрастю. І в той момент, коли я сіла за його кермо, в мені клацнуло – це воно! Це те, чим я дуже хочу займатися. Потім зробила коло парковкою і відчула такий неймовірний запал, який не зрівняється із звичайним авто. Дорогою додому я вже знала, що подам документи на права для кермування вантажівками.

Рідні були дещо шоковані. Сестра взагалі подумала, що це такий затяжний жарт

Як зреагував чоловік? І що сказали батьки на ваше рішення?
Чоловік поставився з повагою і розумінням – саме він підтримував і допомагав в усьому і до останнього. Всьому, що я вмію за кермом, завдячую йому: так як він мене навчив, так не навчив жоден інструктор. Ми з ним їздимо зараз у подвійному екіпажі, тобто разом.

Рідні були дещо шоковані. Сестра взагалі подумала, що це такий затяжний жарт і довго не вірила, що я стала далекобійницею. Тато теж не вірив і просто сказав: «Клоунка» – це він так з любов'ю каже:) Дідо (як мені здається) відреагував добре – він у молодсті теж працював далекобійником, я, фактично, пішла його стопами. А от мамина реакція була найприкольніша. На моє «мам, я хочу стати далекобійницею» вона засміялась: «Ну-ну, розказуй тут». Я взяла паузу – понад півроку, якраз отримала потрібні права, всі документи і за тиждень до свого від'їзду в Польщу для працевлаштування ще раз мамі сказала. Вона зблідла, потім почервоніла, потім почала кричати, але не довго – хвилин п’ять:) А потім кожні пів години перепитувала: чи я добре подумала, а чому вантажівка – те, се:) Зараз мама вже спокійна, мій вибір прийняла, як уся сім'я, і я дуже цьому рада.

А як навчалися кермувати вантажівкою? Тут легковою поки навчишся, а що казати про фуру…
Є спеціальна автошкола далекобійників: теорія, практика, іспити. Але найкраща школа, повторюся, – мій чоловік, саме завдяки йому я впевнено кермую. Хоча під час навчання були тисячі невдалих спроб, сльози, нерви, страх.

жінка ти чи чоловік в Європі нема значення, жінка за кермом вантажівки тут взагалі нормальне явище

Найважчим для мене було під'їхати задом до рампи. У вантажівках інший принцип, ніж у легкових. Скажімо, щоб причеп пішов вліво, кермо потрібно крутити вправо. Спершу треба ставити причеп у потрібне положення, а вже тоді доставляти «морду» (кабіну). Також потрібно добре вивчити габарити, і як машина «йде», щоб не знести кабіну сусіднім вантажівкам. От саме ці труднощі ніколи не забуду…

Але я дуже сильно хотіла всього навчитися і ставати під рампу без допомоги чоловіка. І вже можу! Пів року мук – і впевнено, без страху заїжджаю:)

Вантажівка – це більший радіус в поворотах і на колах, це 40 тонн за твоєю спиною! Ти маєш думати на два кроки вперед, не жартувати зі швидкістю, мати миттєву реакцію, бути серйозним і відданим своїй справі, правильно вантажити товар, правильно гальмувати – дуже багато нюансів! Але найважливіший – йти в цю професію потрібно тільки через щире бажання, тільки так ти витримаєш непросте навчання і будеш справді добре кермувати.

А як ви влаштувалися на роботу?
Без проблем. Компанія, в якій я працюю водієм вже два роки, знаходиться в Польщі. В тому, щоб влаштуватися на таку роботу, нічого важкого немає, якщо ти маєш потрібні знання, документи і вмієш їздити. А жінка ти чи чоловік в Європі нема значення, жінка за кермом вантажівки тут взагалі нормальне явище.

До речі, після працевлаштування компанія відправила мене на навчання для отримання «коду 95», і це був ще один серйозний стрес. Я живу в 50 кілометрах від польського кордону, знала польською лише побутові фрази, а тут польською всі лекції, термінологія, іспити. Чоловік поїхав у рейс, і навіть не було кому допомогти. Це був чи не найважчий період: мої перші уроки тривали годинами, кожне слово шукала в перекладачі, половини змісту не розуміла, спілкування з викладачами теж польською... Я перші дні не те що ревіла, я була у відчаї – здавалося, я провалю навчання.

Спершу я сприймала надто близько до серця, нервувалася, плакала, коли стикалася з сильними образами

Але все до кращого: я стисла зуби, зосередилася на меті, здолала всі страхи, проблеми і вже через тиждень навчання почала потрохи забувати про перекладач, сміливіше спілкуватися з викладачем, успішно пройшла практичне заняття – проїзд на десятитонній вантажівці на мокрому асфальті з АBS і без нього. Ще й пощастило повчитися їздити на автобусі-гармошці – навіть думала, чи не піти водієм автобуса. Іспит теж був польською – вперше в житті так хвилювалася. Але нічого: склала на відмінно з першого разу.

Як реагують колеги-водії: як спершу вас сприйняли, що казали?
Скільки людей, стільки й думок. Більшість ставиться нормально, тим паче в Європі. Це в нас досі побутують якісь радянські стереотипи, що жінка за кермом – це не нормально і принижують її здібності. Звичайно, не всі так реагують, але ненависники трапляються.

Спершу я таке сприймала надто близько до серця, нервувалася, плакала, коли стикалася з сильними образами. Але з часом зрозуміла, що воно не варте уваги. Я займаюся справою, яка приносить мені щире задоволення, і чужа та ще й погана думка мене не цікавить.

Взагалі далекобійники – це дуже чуйні люди з добрим серцем, і це не вигадана картинка з фільмів. В них нема поділу за якимись ознаками. Вони завжди допоможуть, підкажуть, підкинуть, завжди приймуть «за стіл», як-то кажуть.

У нас добре облаштовані машини: є мікрохвильові печі, перетворювач напруги – я можу в машині навіть сушити  і рівняти волосся

Як правильно називається ваша вантажівка і як виглядає «робоче місце»?
Ми їздимо на DAF XF Super Space 480. Кожної каденції у нас інша машина, але це не заважає їх любити. До машини потрібно відноситись, як до коханої (у моєму випадку – коханого), і тоді вона буде тебе «слухати».

У нас добре облаштовані автівки: є мікрохвильові печі, перетворювач напруги з 24 на 220 вольт, а це означає, що я можу навіть сушити і рівняти волосся:) Є холодильник і достатньо тумбочок. Я, до того ж, завжди беру з собою улюблену постіль.

На робочому місці (а це кермо і біля нього) завжди чисто. Улюблений чохол на рулі, фото рідних і улюблена лялька – відмочка на ім'я Вівді:)

А яка річ завжди є у вашій машині?
Виділю найважливішу – образок. Завжди перед дорогою хрестимось і просимо Бога оберігати нас.

Чи маєте якісь «водійські» прикмети?
Є точно одна: якщо миєш машину, обов‘язково впаде дощ!

Тривалі переїзди – це важко? І чи не нудно вам – кілька годин лише дорога попереду?
Якщо любити цю професію, то нудно не буде ніколи. Кожен кілометр – це завжди щось нове, цікаве і це завжди досвід. Важко лише перший тиждень, коли приїжджаєш з дому на роботу: ще сумуєш за рідними, важко влитися в ритм. А далі все по плану, і вже останній тиждень роботи важкий, бо подумки вже вдома.

У нас чіткий і нормований графік роботи і відпочинку. Зараз режим 6-8 робочих тижнів і 2-3 тижні вихідні. Ми з чоловіком працюємо в подвійному екіпажі, тому робочий день у нас триває 21 годину, з них 18 годин в дорозі: 9 год один водій, 9 – другий, і кожні 4,5 години ми міняємося. Після зміни маємо 9 годин паузи. Одиночний екіпаж працює 15 годин і 9 годин в дорозі з перервою 45 хвилин теж через 4,5 години.

Найбільше люблю реакцію тих, хто вперше бачить жінку за кермом фури: щиро дивуються, посміхаються

Можемо помилятися, але таке враження, що у нас вся дорожно-водійська інфраструктура підлаштована під чоловіків. Як ви справляєтеся: нічліги, туалети?
Можливо, в Україні все й підлаштовано тільки для чоловіків, але не в Європі. Там дуже величезними темпами створюють умови і для жінок. Рівні права! Туалети – чоловічі й жіночі – є на кожній заправці, на кожному паркінгу. Душ також роздільний і на заправках, і на паркінгах. Вже є навіть паркувальні місця суто для жінок!

Чи не страшно: одна в вантажівці вночі на паркінгу?
Чому має бути страшно? Платні парковки (та й деякі безкоштовні) мають камери, охорону. Вночі часто патрулюють поліцейські машини. Збоку купа інших далекобійників. До того ж, на Заході багато жінок-водійок, можна і серед них стати.

Так, багато залежить від країни, в якій зупиняєшся. Австрія, Німеччина, Голандія безпечні, де б не припаркувався. В Бельгії і Франції краще обирати платні паркінги, на звичайних можуть траплятися крадії. Хоча в Бельгії якось і на платному паркінгу вночі мали пригоду: до нас в автівку хотіли залізти емігранти. Але в більшості країн приводу для страху нема.

У вас, напевно, було немало водійських пригод?
Скоріше, кумедних ситуацій – їх вистачає. Найбільше люблю реакцію тих, хто вперше бачить жінку за кермом фури: щиро дивуються, посміхаються від вуха до вуха, показують «люкс», фотографуються. Це і веселить, і розчулює, і взагалі доброзичлива реакція завжди приємна.

Вибачте, а як реагують на жінку-далекобійницю… повії?:) Не секрет, що вони працюють на дорогах, в придорожніх готельчиках. І тут з вантажівки виходите ви – руда красуня!
Я не потрапляла на такі «паркінги»:) Але неодноразово проїжаємо повз дівчат, які все ж стоять на дорогах. Вони лише посміхаються. Я завжди їм махну рукою, вони мені у відповідь. Знаєте, мені шкода тих дівчат. Серед них є неймовірно красиві! Що вони загубили на дорозі, не розумію.

Я б дуже хотіла, щоб у нас було так, як Європі, щоб водія поважали

Далекобійник – це одразу стереотип: кремезний водій, крутить важким кермом, сам ремонтує, їсть на ходу, вічні нерви на дорозі, міцне слівце… Як насправді? І як це у вашому випадку?
Розумієте, уявлення про цю професію в Україні і за кордоном дещо відрізняється. В Європі є певні правила, яких дотримуються перевізники, є години роботи і години відпочинку, яких ти теж зобов'язаний дотримуватись, є якась повага до водіїв...

За кордоном на вантажівках їздять і худорляві хлопці, і тендітні жінки. Ми не їмо на ходу, а зупиняємося на обід. Ми завжди ситі, виспані, завжди повноцінно відпочиваємо. Якщо в тебе поламалася машина, навіть колесо, ти не ремонтуєш сам – ти викликаєш відповідний сервіс. Я добре знаю будову свого автомобіля, але я не автомеханік, а водій.

В нашій країні, на жаль, все інакше: водії працюють день і ніч, без відпочинку, аби лиш встигнути доїхати, самі ремонтують, самі вирішують всі проблеми на дорозі. Знаєте, якось один старший чоловік мені написав так хамовито: мовляв, я нічого не знаю про життя далекобійників, бо я не стояла в мороз чи спеку з пробитим колесом, не ремонтувала сама машину, а той, хто цього не пройшов, ніякий не далекобійник. За цією логікою виходить, що в Європі нема жодного далекобійника, адже вони не ремонтують машин. Те саме закидалося мені, як жінці: якщо чоловік одразу працевлаштовується в Європу і не проходить це «хрещення» нашими дорогами, то все нормально, а для жінки – це біда. Розумієте? Відчуваєте різницю?.. Я б дуже хотіла, щоб у нас було так, як Європі, щоб водія поважали.

А щодо міцного слівця… Буває, що можна й сказати, але я дотримуюся правила: на дорозі водій має зберігати спокій і самоконтроль. Нерви до добра ще нікого не привели.

Як зберегти жіночність при такій, хоч як там, але маскулинній роботі?
Ти ніколи не втратиш жіночність, якщо ти цього не хочеш! Тепер, знаючи мене, будете уявляти і такий тип далекобійників:)

я вже надихнула не одну жінку просто отримати водійські права. А дві вже навіть сіли за кермо вантажівки!

Я нічим не відрізняюся від інших жінок: так само доглядаю за собою, ділюся цікавим на своїй інстаграм-сторінці, люблю зручний одяг, щоправда, не дуже люблю сукні. Жінок-далекобійниць взагалі багато. Я з багатьма спілкуюся і, повірте, вони всі жіночні. І дуже сильні духом:)

Ірино, ви – хороший приклад для інших жінок: не боятися змін, стереотипів, перепон. Що порадите нашим читачкам?
Сміливо йти до мети! Жити своїм життям і не думати про те, що скажуть інші. Ви живете для себе і повинні бути щасливі! Налаштувалися на зміни – приготуйтеся до боротьби, адже перепони ставитиме не лише життя, а часто й люди. Образи, зневіра, насмішки – не беріть все це близько до серця. Взагалі не звертайте на це уваги! Це ваш шлях, ваше життя і ніхто не вправі вам вказувати. Творіть свою історію! І пам‘ятайте: я – збоку:)

Хочу похвалитися, що – так – я вже надихнула не одну жінку просто отримати водійські права. А дві вже навіть сіли за кермо вантажівки!

І насамкінець: то хто краще кермує – чоловіки чи жінки?
Питання цікаве. Деякі жінки дійсно круто їздять, а деякі чоловіки смачніше готують!:)

Рубрика: 

Новини партнерів