Дієві поради від жінки, у чоловіка якої є інші жінки.
Ви навіть знаєте її – це героїня україночок, автор книги «Двоє в ліжку, не рахуючи коханців», сексолог Ірина Клекіт. У неї – люблячий чоловік, двоє діток, щасливий шлюб, але… немоногамний. Це коли у кожного в парі можуть бути інші зв’язки – так, вважає Ірина, чесніше, аніж потайки бігати наліво і брехати одне одному. Причому і вона, і чоловік в курсі любовних романів одне одного і в будь-якій критичній чи неприємній для когось з них ситуації однозначно роблять вибір на користь одне одного. А ситуації справді були різні – все-таки вони 20 років разом, і що таке ревнощі Ірина знає дуже добре попри свідоме розуміння і власний дозвіл чоловікові мати коханок. У неї й спитали про болюче для багатьох жінок: як справитися з ревнощами?..

«Ох, яке це злободенне питання. Я ж від природи страшенно ревнива. Але навчилась із цією емоцією не боротись а співпрацювати. Її не можна позбутися чи заглушити. Вона настільки сильна, що боротьба лише відіймає наш спокій і здоров`я ще більше. Знаєте, це як каструлю з киплячою водою міцно накрити кришкою, але не зменшити газ. Рано чи пізно вона вибухне.

Я теж часто «накривала кришкою» свої внутрішні кипіння – вдавала, що не ревную, що мені байдуже, що насправді нічого страшного не сталося, що я «вища за це», а в душі… боже, що робилося в моїй душі – більшість жінок мене зрозуміє. Аж трапилися в моєму житті стосунки, які стали головним уроком в моїх ревнощах. Це були, відверто кажучи, дивні стосунки: ми ніби були разом із коханцем, але водночас мали свої історії поза зв'язком. Мені хотілося бути дуже прогресивною, і я всіляко підкреслювала свою «неревнивість». Коли бачила його флірт з іншими дівчатами, то ще й підштовхувала його до них, жартувала. А насправді в душі клекотіли шалені ревнощі. В результаті моя самооцінка добряче похитнулася, ми ще більше віддалялися і врешті розійшлися. І лише через багато років відверто поговорили. Коли я сказала: «Я тебе страшенно ревнувала», то наче нарешті змогла дихати. Все, що затискалось всередині – образа, біль, всі ці важкі емоції – нарешті звільнилися. Він був щиро здивований! Мовляв, я ж навпаки його підбурювала, він був упевнений, що мені його «популярність» подобається, збуджує, а не ранить. Чоловіки бачать те, що бачать, а не те, що у нас сховане в голові. Ми проговорили тоді години дві, змогли відновити – ні, не романтичні, але дружні стосунки, а я зробила головний висновок і можу дати головну пораду всім жінкам: говоріть чоловікові, що ревнуєте. Без отих незрозумілих йому надутих мовчань, шпильок і «псіхувань» на рівному місці (в його сприйнятті). Говоріть відверто і максимально спокійно, наскільки здатні опанувати свої сльози, тремтячий голос чи грудку в горлі.

Говоріть грайливо, якщо розумієте, що його погляд в чуже декольте – не більше, ніж секундний «основний інстинкт». Побачите, його себелюбству навіть полестять ваші "несерйозні" ревнощі – бо він, бач, ще ого-го!:) Можу дати голову на відсіч, що тут же заходиться це довести – вам, "ревнивиці", а не якісь там випадковій кралі, на яку він "навіть оком не глянув") 

Говоріть щиро і дружньо – як сказали би найріднішій людині про своє переживання, якщо бачите серйозні знаки уваги збоку чоловіка до іншої. Повірте, чоловік, якщо він не деспот чи самодур, навіть маючи «грішок за душею», спершу посміхнеться «Ти що серйозно?», потім продемонструє «щирий» подив, потім почне віднікуватися, але для себе, запевняю, висновок зробить і більше не дасть приводу для ваших ревнощів. Принаймні буде обережніший у своєму донжуанстві.

Так, ми, ви, я ревнуємо, коли невпевнені – і не треба цього соромитися і заперечувати хоча б самій собі. Просто чесно дайте собі відповідь – ви невпевнені у чому саме?

А от якщо ви ревнуєте до стовпа, поговоріть перш за все… з собою. Забудьте про ті розтиражовані попсові цитати «ревнощі – ознака невпевненості», «впевнена жінка не ревнує, а змушує ревнувати». Так, ми, ви, я ревнуємо, коли невпевнені – і не треба цього соромитися і заперечувати хоча б самій собі. Просто чесно дайте собі відповідь – ви невпевнені у чому саме? За цим їдким почуттям насправді ховаються важливі потреби нашої особистості. Чи я потребую більше любові? Чи я невпевнена в собі? Може, боюсь самотності? Можливо, я невпевнена в силі чоловікових почуттів? Чи я боюсь конкуренції і порівняння з іншою? Мене обурює обман і порушення домовленостей? А, може, я боюся повторення старих болючих ситуацій? Або хвилює осуд оточуючих? Останнє, до речі, дуже часто на нас впливає. Якось я гарно вдяглась і пішла з коханим до магазину. Він осипав мене компліментами і увагою. Але в якийсь момент я перехопила його погляд на… сідницях дівчини, яка стояла в сусідній черзі. Як же мене обпекло: я така красива стою поруч, а він оглядає не мене, а іншу. Я зупинилась і «строго» сказала: «Любий, я ревную!» І він, віджартовуючись, знову зосередив увагу на мені. Вже вдома, в його обіймах, я відійшла і змогла проаналізувати свою реакцію. Зрозуміла, що в тому магазині я відчула ревність через... страх осуду оточуючих. Бо що «скажуть люди»: ось цей чолов'яга прийшов із жінкою, а витріщається на сторони – ганьба! І мене відпустило: чоловік просто глянув на сідниці (а там було на що подивитися, це вже об’єктивно кажу), а я тут же ввімкнула свої страхи і комплекси.

Та одного разу склалася ще гостріша реакція. Колись у нас з чоловіком був не дуже гармонійний період – скажімо так, чергова вікова криза. Коли стільки років разом, то час від часу такі періоди трапляються, будьмо чесними. Я ще й розійшлася з коханцем, почувалася невпевненою, розгубленою. І ось у чоловіка новий флірт з юною дівчиною. Так сталося, що він заскочив до мене на роботу по ключі від автівки. Дівчина чекала на вулиці, але через вікно нас бачила. На прощання я звично потяглася за поцілунком, а чоловік відсторонився, щоб не робити неприємне тій дівчині. І ось тут мене «накрило». Я розревілася, вдома влаштувала істерику – настільки мене зачіпила його «дистанція» заради неї. Чоловік одразу припинив той флірт, хоч і хотів продовження. Безмежно вдячна йому за той вчинок. Якби він продовжив той роман, я б, напевно, не справилася зі своїми ревнощами. І, впевнена, так вчинив би кожен чоловік, який дорожить вами, поважає, не кажучи вже про кохає. Чоловік має бути жорстоким егоїстом (а тоді навіщо вам такий), якщо після відвертої розмови і зізнання не зрозуміє свою жінку і не зробить усе, щоб більше не завдавати їй болю.

Так, у кожної з нас – своя історія стосунків, усі чоловіки різні, немає однакових правил. Але розібравшись у собі, чесно сказавши коханому: «Так, я ревную, тому що…» ревнощі не нарощуватимуться, а зменшаться. Краще ж цю токсичну руйнівну силу трансформувати собі на користь. По-перше, в інструмент для саморозвитку. По-друге, у збудження – в невеликих дозах ревнощі можуть ой як розпалювати бажання. Чесно-чесно, я перевіряла:) У мене був чоловік, з котрим пристрасть почала згасати. Аж доки він не побував на корпоративі з симпатичною колегою, котра відверто його зваблювала. Він повернувся до мене трохи інший, натхненний і несподівано... дуже бажаний. Це збудливо, коли твого чоловіка ще хтось хоче. А він, побавившись у павича, все одно хоче тільки тебе:) 

Тож кохайте, трішечки ревнуйте, шаленійте від пристрасті і бережіть себе.
З любов'ю,
ваша Ірина Клекіт»

Фото Idda van Munster

Новини партнерів