Давньогалицькі традиції знайомств та залицянь – задовго до появи шлюбних агентств, інтернету і тіндера.
Це зараз сучасні україночки вільні у виборі – як чоловіка, так і способу з ним познайомитися: хочеш йди на дискотеку, хочеш реєструйся на якомусь love-сайті, хочеш підморгни комусь у фейсбуці – у ньому навіть є така функція. Ще років сто тому наші прапрабабусі були дуже обмежені в амурних справах – їх дослідила наша авторка Наталія Храбатин. Наприклад, у Галичині на початку ХХ століття паночка до заміжжя навіть не могла самостійно, без супроводу мамці, тітки чи служниці прогулятися містом. А залишити хлопця та дівчину бодай на 10 хвилин наодинці вважалося верхом аморальності!

Як же в ті часи шукали собі пару, де знайомилися? Часто – вдома. Сім’ї в ті часи були великими і брат завжди міг запросити своїх друзів у гості – там відбувалося знайомство з його сестрами. Таким чином брат ніби поручався за моральність друга.

У школі не було можливості познайомитись, адже хлопці й дівчата вчилися окремо. Але на свята «хлопчачі» та «дівчачі» навчальні заклади готували спільні концерти, вистави, навіть ставили опери. При школах діяли танцювальні гуртки, які спільно відвідували учні та учениці – теж можливість познайомитися. Найсміливіші дівчата могли пригостити юнаків, до яких відчували симпатію, окремим сортом цукерок.

Коли дівчині виповнювалося 16-17 років, її виводили «в люди» – на бали чи вечорниці, звичайно у супроводі мамці, тітки, старшої одруженої сестри. Тут дівчина отримувала трохи волі, спілкувалася з подругами, танцювала з юнаками. А старші пані зазвичай займали місця на гальорці, звідки стежили за дівчиною. Жодна дівчина не залишалася без пари – про це дбали організатори вечірки.

Найпопулярнішим був Різдвяно-Новорічний сезон карнавалів, який закінчувався у лютому Старокавалєрською вечіркою. Відвідувати Старокавалєрський вечір було обов'язком нежонатих чоловіків, адже для них цей бал і влаштовували. Неодружені чоловіки на цій вечірці мали надію знайти свою другу половинку. Або таку надію мали організатори вчора та незаміжні панночки…

Старокавалєрська вечірка була значною подією для міста, про цю «елегантну і красиву забаву» писали усі місцеві газети. Ошатна публіка заповнювала зал, дами вражали своїми туалетами. Працював буфет, цілий вечір без перерви грав оркестр. І ще цікава деталь: газети докладно описували пишні наряди пань.

На світлині – бал у міжвоєнному Станиславові

Якщо ж кавалєри під різними приводами не приходили на вечірку, їхні прізвища друкувалися в пресі, як злісних противників сімейного життя

Якщо ж «невиправні старі кавалєри» під різними приводами не приходили на забаву, їхні прізвища друкували в пресі як злісних противників сімейного життя. І хоч імена «страйкуючих» панів називалися не повністю, а тільки «Пан С.» чи «д-р. Д.», станиславівці добре знали, про кого йшлося. Інколи «старі кавалєри» спростовували звинувачення через газету і підкреслювали, що за свій нежонатий стан вони сплачують податки. Така переписка у газетах могла тривати місяцями.

Цікавим є пояснення затятих холостяків, чому вони не хочуть одружуватись, які надруковані в газеті «Kurjer Stanislawоwski» від 26 лютого 1911 року. Пан С. звинувачував панночок у надмірному захопленні нарядами, капелюшками, модою, концертами, театрами, повістями про кохання і відмовлявся тяжко працювати для задоволення жіночих примх. З ним погоджувався пан Л., який вважав, що жіночі потреби зростають швидше за його доходи. Пан П. К. розповів, як вирішив перевірити почуття своєї нареченої і сказав їй, що втратив усі свої заощадження. Після цього наречена повернула пану П. К. перстень і відмовилася виходити за нього заміж. Цей випадок остаточно відбив у пана бажання одружуватися. Найбільш досвідчений холостяк д-р. К. вихваляв переваги одинокого способу життя і назвав жонатих товаришів «машинами для заробляння грошей», безнадійно втраченими для чоловічої компанії. Списки «старих кавалєрів» перестали публікуватися в пресі з 1934 року, відколи Старокавалєрський вечір набув великої популярності і нежонаті пани стали залюбки відвідувати організовану для них забаву.

Найбільш відчайдушним способом познайомитися було подання шлюбних оголошень у газету. Здебільшого такі оголошення подавали чоловіки, з жінок – вдови, підписувалися анонімно, наприклад «Лірник» чи «Смілива». Листування здійснювалося через анонімні поштові скриньки або редакцію газети, в цьому плані газети можна вважати першими шлюбними агенціями. Наприклад, в газеті «Kurjer Stanislawоwski» за 28 червня 1903 року читаємо: «Молода вдова з посагом шукає чоловіка, що має вік близько 40 років. Залізничник має перевагу. Звертатися за адресою: Станиславів, до запитання, скринька № 10».

Або ще одне шлюбне оголошення, не зовсім безкорисливе: «Молодець літ 29, кавалєр, електромонтер, машиніст, властитель рільного господарства около 30 моргів поля, терену нафтового, з браку знайомости бажає пізнати панночку в цілях матримоніальних, котра б допомогла йому побудувати турбіновий млин і механічний верстат рільничих знарядів. Фотографія пожадана» (Газета «Діло» за 1 серпня 1924 року).

А на завершення – дещо моторошний спосіб пропозиції руки і серця, який був популярним у міжвоєнному Станиславові. Юнак приводив майбутню наречену на кладовище, підводив до родинного склепу і запитував чи не хотіла би вона після смерті лежати у цьому склепі. Дівчина мала відповісти: «Так, але після багатьох щасливих років життя з тобою». Оце романтика!

Втім, не лише до романтики прагли наші прапрабабусі – інтимне життя вони теж мали і не завжди оберігали свій "келих цноти". Про нього читайте тут.

Рубрика: 

Новини партнерів