За кадром серіалу: про зйомки, акторів і продовження

Продовження «Спіймати Кайдаша» хотіли б всі, кого ми не питали, – настільки цей серіал запав в душу. Той рідкісний випадок, коли вдалося все: і сучасна адаптація класики Нечуя-Левицького, і точно відтворена правда сімейного життя, і переданий сільський колорит, і неймовірно органічні в своїх ролях актори, і цитати, які не сходять з вуст. "Всім дала. Корові дала. Свиням дала. Курам дала. Тільки вашому сину не дала».

Сценарій “Спіймати Кайдаша” мав всі шанси лишитись на папері, але, на щастя, склалося інакше

Популярність «Кайдаша» – заслуга всієї знімальної групи, телеканалу «СТБ», на замовлення якого серіал знято. Але серіал в тому вигляді, в якому ми на нього «підсіли», з"явився передусім завдяки сценаристці, драматургині і шоуранерці Наталії Ворожбит.

Про неї – окрема мова. Киянка, закінчила Літінститут, авторка сценарію до скандального серіалу «Школа», кураторка фестивалів «Донкульт» та «ГОГОЛЬFEST», одна з засновників фестивалю «Тиждень актуальної п'єси» і «Театру Переселенця», в якому переселенці з Донбасу розказують реальні історії свого життя. Саме Наталія написала сценарії до стрічок «Кіборги» і «Дике поле». В інтерв’ю Катерині Городничій (журнал культурних подій Yabl) вона зізналася, що спершу на «Кайдашів» вазгалі ніхто не робив ставку і не очікував аж такого успіху, уявляєте?...

Наталю, то як починались "Кайдаші"?
Мені зателефонував Володимир Бородянський (колишній генеральний директор телеканалу СТБ), запропонував написати сценарій за Нечуєм-Левицьким. Я на той момент дуже скептично ставилася до телевізійного продукту. До того працювала на ТБ і більше не хотіла.
Екранізувати українську класику (будь-яку класику) мені видається не надто цікавим заняттям, для сценариста амбіційніше писати щось своє, оригінальне. Але “Кайдашева сім’я” завжди була моїм улюбленим твором зі шкільних часів. Це зіграло вирішальну роль. Ну, і головною умовою, звісно, було те, що це буде “за мотивами”. Тобто, осучаснена історія. Сценарій “Спіймати Кайдаша” мав всі шанси лишитись на папері після зміни керівництва на каналі, але, на щастя, склалося інакше.

Чим більшим ставав файл зі сценарієм, тим більше щемило в серці. Якось воно від душі писалося

Ти писала дуже довго, наскільки я розумію?
Це був, здається, 2015-й рік. Паралельно в роботу у мене тоді зайшли “Кіборги”, було ще кілька проектів. Як це часто буває на ТБ, сценарій чекали від мене мало не за три місяці. Звичайно, про такі терміни і мови бути не могло. Але ніхто мене не підганяв. У спокійному режимі я писала десь півтора роки.
Чим більшим ставав файл зі сценарієм, тим більше в мене щемило в серці. Якось воно від душі писалося. І знаючи, як зазвичай на ТБ відбуваються зйомки, я дуже переживала, що мені як сценаристу, скажуть "Дякуємо, до побачення!", режисер все зіпсує, і від результату мені доведеться застрелитися.

То як з’явилося ім’я режисера Олександра Тименка?
Коли стало зрозуміло, що я буду шоуранером, і треба збирати свою команду, почала консультуватися. У мене є подруга, до якої я у виробничих питаннях завжди йду радитися. Вона одразу сказала: "Клич Тименка і оператора Анатолія Сахно". Мовляв, це ті люди, які тобі потрібні. Тому що, коли навколо все буде руйнуватися і розвалюватися, ці двоє все розрулять і зроблять, як треба. Так воно і було. І ще нам пощастило з виконавчим продюсером — людиною, яка відповідає за витрати. Зазвичай креативний та виконавчий продюсер — це такі два полюси. Один тягне ковдру на витрати, другий — на економію. Наш же Єгор Малихін більше йшов мені назустріч. Хоча бюджет і так був вдвічі менший, ніж планувалось, нам всім доводилось шукати компроміси.

Врешті-решт у нас склалося таке взаєморозуміння, що це вже була команда-організм

Одразу знайшли з ним спільну мову?
Спочатку було трохи складно. Як будь-який нормальний еґо-режисер, він не дуже хотів моєї участі в кастингах. Аж якось напружився. Навіть був переломний момент, коли постало питання, чи спрацюємося ми взагалі, але ми успішно його пройшли. І переважно завдяки саме Олександру. Він — великий великодушний дорослий мудрий чоловік. Його якості і масштаб особистості дозволили нам знайти спільну мову. Він просто нарешті мене прийняв. Що поробиш, ну вже є, як є. І найприємніше було, коли я усвідомила, що він дослухається до мене не тому, що так вимагає ієрархія, а тому, що в моїх словах є раціональне зерно. Врешті-решт у нас склалося таке взаєморозуміння, що це вже була команда-організм.

Наскільки докладно в твоєму сценарії описані дії? Режисеру є де розгулятися, отримавши твій текст?
Мені важко сказати, наскільки докладно в мене прописані мізансцени, але точно можу сказати, що "повітря" для режисера там точно вистачає. В мене завжди єдиний страх і побажання, щоб герої під час діалогів не пили чай. Бо це така замусолена стереотипна дія для всіх дешевих серіалів, що аж нудить. Саша Тименко завжди тонко відчував, чим саме герої мають займатися в кожний окремий момент діалогів. Я раніше якось менше про це замислювалась. Більше того, багато речей він змусив мене переробити.

Режисер наполіг на тому, що ми маємо залишити Мотрі шанс, бо глядачі нам не пробачать

Наприклад?
У найскладнійшій сцені, де Мотря закопує цуценят, в мене все було значно жорсткіше: вона не повинна була їх відкопувати. Мотря мала повернутися до коробки в дім і помітити, що одне цуценя сховалося. Це не відміняло би її каяття, але в цьому було би більше правди. Але Саша наполіг на тому, що ми маємо залишити Мотрі шанс, бо глядачі нам не пробачать. У нього в цьому більше досвіду, я погодилась на його аргументи. Також іноді він пояснював мотивації персонажів-чоловіків, і я прислуховувалася та переписувала.

Щоб зануритися у спогади, простіше за все або знайти парфуми, або увімкнути музику тих часів, про які хочеш згадати. “Дим сігарєт с мєнтолом” затригерив багатьох глядачів і глядачок. Але постає хронологічне запитання. Мене, наприклад, це чіпляє, тому що те саме грало на моїй шкільній дискотеці у 1995-му. Але ж у фільмі 2005-й.
Так, це пісня 90-х, але в 2005-му вона звучала не менше. Це такі народні “мєдляки” з російської попси, які на сільських дискотеках жили десятиріччями. І досі живуть. І в тому, що попса мала у нас бути саме російська — це теж правда життя, тому що ця пісня чіпляє декілька поколінь, які під неї закохувались. Я жодним чином не жалкую про її використання. До речі, за задумом у першій серії мали би звучати “Рукі ввєрх”, але наразі майже неможливо купити права на пісні російських виконавців через фінансові або політичні причини. З солістом гурту “Ненсі”, який родом з України, у нас виявилися спільні знайомі.

Всі акторки приходили на кастинг заряджені традиційним театральним сприйняттям цього персонажа

Розкажи про кастинг. Зараз вже здається, що інших Кайдашів і бути не могло, але колись же вам доводилося обирати. 
Коли прийшов Вітя Жданов пробуватись на Кайдаша, то одразу було ясно, що це він. Без варіантів. Ми ще для очищення совісті подивилися пару акторів, але вже розуміли, що це було стовідсоткове попадання. З Кайдашихою було значно складніше. Значно. Всі акторки приходили на кастинг заряджені традиційним театральним сприйняттям цього персонажа. Всі грали гротеск. Настільки стереотипна трактовка ролі була поголівно, що ми були на межі відчаю. Коли прийшла Іра Мак, настільки очевидною була різниця між її подачею і рештою, що стало ясно – це єдина актриса, яка грає сучасницю. Це була сцена дня народження, коли про Кайдашиху всі забули. Вона була дуже достовірною. Після тієї проби ми вже нікого не хотіли дивитися.
Лавріна довго не затверджували. З одного боку самий світлий позитивний персонаж, з іншого – не повинен бути солодким і в певний момент має дістати з себе демонів. Навіть, коли Григорія Бакланова затвердили, я ще боялася, чи влучили ми. Але, судячи з відгуків, так. Тепер іншого актора не уявляю. Тим більше, що він і справді трохи схожий на Жданова, тож одразу зрозуміло, що він Кайдашів син.

Чого не скажеш про старшого.
Так, Тарас Цимбалюк у нас ні на маму, ні на тата не схожий і це додає історії нюансів. З Тарасом взагалі вийшло цікаво. Бо в мене було велике бажання брати в “Кайдашів” виключно свіжі обличчя, які би раніше не з’являлись в серіалах. Але, на щастя, я не дивлюсь тєлєк, і просто не знала, що в Цимбалюка вже такий великий шлейф ролей, і взагалі він щось на кшталт зірки. Якби я знала, це тоді би мені могло завадити його затвердити. Для мене ж на проби прийшов невідомий Тарас Цимбалюк, і з порога було ясно, що зайшов Карпо. На пробах я ще й читала репліки Мотрі для нього, і вже з перших секунд відчула потрібну чоловічу енергію. Питання ролі Карпа знялося з перших хвилин. Це був він.

 

Та й сам Цимбалюк у тебе зовсім інший. Багато хто з тих, хто бачив його в інших ролях, тільки тут його і "прийняли".
Це було дуже натурально. Він просто "купався" в цій ролі. Весь Корсунь-Шевченківський, звідки він родом, він вклав у свого персонажа. Всі жарти, сленг, приколи якісь – Тарас дуже багато додавав свого. Відсотків 80% його ініціатив залишились у нас на екрані. Тарас робив це з азартом.

Як ви знайшли Мелашку?
Це був великий ризик з нашого боку. Дарині Фединій 17 років, вона першокурсниця, а їй потім треба було грати матір двох дітей. Це її дебют. Із чимось вона впоралась дуже добре, з чимось не на сто відсотків, але кращої за неї кандидатури не було. Зовнішньо вона — викапана Мелашка і в ній є потрібні глибина та загадка. Це й стало вирішальним.

Ну і нарешті Мотря.
Здається, наче в нас кожна друга – Мотря, тобто для українського менталітету досить стереотипний персонаж, але, дивна річ, шукали ми її довше всіх. Я скажу чесно, коли прийшла Антоніна Хижняк, я відчувала: це – моя дівчинка, ми вже маємо героїню і це співпало з відчуттям Олі Клименко (кастинг-директорка). Але режисер і продюсер з оператором наполягали, щоб ми шукали ще. Я піддалася на їх вмовляння, і ми витратили ще купу часу на пошуки. Врешті-решт вже були у відчаї: завтра зйомки, а Мотрі нема. І тоді я просто “включила шоураннера” і наполягла: дзвонимо Тоні. А вона ще й живе поруч з тим місцем, де ми знімали, ми її покликали вже в день зйомок. Тоня потім казала, що тиждень перед цим в неї було відчуття, що вона щось дуже важливе втрачає. Далі був дзвінок нашого продюсера із запрошенням. Вона приїхала на майданчик, і просто всім стало зрозуміло, що пазл склався. Ось вона. Я досі з жахом уявляю, що було б, якби мені не вистачило характеру відвоювати її.

Тож у нас такий вийшов майданчик, багатий на нове життя

Зараз ви всі завдяки потоку відгуків напевно занурилися у спогади зі знімального майданчику. Що залишиться у пам’яті назавжди?
Насправді те, що шокувало глядачів, так само справило враження на нас всіх і на майданчику. Коли Мотря буцімто закопує цуценят. Я прийшла з майданчику на плейбек, де за монітором сидять і спостерігають 20 дорослих людей – професіоналів кіно, які десятиріччями працюють в галузі і точно знають, що кіно це не реальність – і всі вони плачуть. Я кажу: “Друзі, ви геть подуріли? З цуценятами все добре!”, а їх не спинити.
Іншим разом привезли нам козу. Вона чекає наступного кадру – там їй “грати”. Раптом чую несамовитий крик і галас. Волосся дибки. А коза народжує. Режисер приймає пологи. За півгодини те козеня в нас вже знімалось в фільмі в сцені, де сидять Танька, баба Палажка і спостерігають, як Кайдаші сваряться.
А ще одного разу жінка на майданчику почала народжувати. Вона приїхала з одним із дітей, які в епізоді знімались. Раптово у жінки відійшли води. Тож у нас такий вийшов майданчик, багатий на нове життя.

Ти часто в інтерв’ю кажеш, що проект відбувся не завдяки, а всупереч...
Я скажу більше, на наш проект ніхто особливо не робив ставок. Бюджет виділений був і близько не такий, на який розрахований сценарій. Просто у каналу лежав вже написаний і оплачений текст. І треба було з ним зробити хоч щось, щоб не пропадало “добро”. А тут пітчинг Мінкульту. І все це було так, типу, “ну давайте подамося, може, виграємо”. Раптом виграли. Пам’ятаю, хтось мені тоді на початкових етапах навіть сказав, коли я наполягала на чомусь, мовляв, чого ви так нервуєте, це ж не той проект, яким ви збираєтесь пишатись. У мене тоді просто щелепа відвисла. Я багато років працюю лише над тим, чим мені би хотілося пишатися.

 

Я маю це запитати, бо про це пише кожен у соцмережах. Чи буде продовження? Навіть не так. Якщо ти не захочеш написати другий сезон, канал точно захоче повторити успіх. І замовить його комусь ще.
Керівництво каналу СТБ – розумні люди. І вони розуміють, що без мене це будуть зовсім інші “Кайдаші”. Моя історія завершена. Я не бачу сенсу в продовженні. Навіть якби й бачила, мені ніхто не дасть знову писати півтора роки. А в традиційних телевізійних строках виробництва це майже неможливо. Я планую зробити інший серіал.

В тебе тепер є і режисерський досвід. Ти щойно завершила знімати свій режисерський дебют – повний метр за своїм же сценарієм, “Погані дороги”.
“Погані дороги” стали для мене і випробуванням, і іспитом. По-перше, це дуже важко фізично. По-друге, зовсім інший рівень відповідальності.
І тут знову величезне “дякую” Олександру Тименку за досвід. Без “Кайдашів” за плечима я би можливо не взялася за “Погані дороги”. Це була така школа життя і прокачка! Я пам’ятаю, ми говорили про мій майбутній режисерський проект, Саша сказав так: “Твоє головне завдання як режисера – створити гарну атмосферу на майданчику”. А в нього вона завжди прекрасна. У Саші чудове почуття гумору, всі його обожнюють, та при цьому він майстерно контролює ситуацію. Але, скажу чесно, братися за режисуру серіалу я би не стала. Це занадто для мене. Шоураннером бути – так. Із задоволенням попрацюю знову з Сашком Тименком.

А сценарій повного метра віддаси іншому режисеру знімати?
Ні. Тепер зніматиму сама.

Фото: Українська кіноакадемія, телеканал СТБ, StarLightMedia

Рубрика: 

Новини партнерів