Як зробити зауваження, чи реагувати на сленг, коли стишити голос і ще кілька нагальних правил. 
Нагальних не лише через часті порушення, а й через доведений ще у формулі Альберта Меграбяна (американського психолога) факт: враження про нас на 45% формує саме наше мовлення – слова, голос і вміння ними керувати. Цій темі присвятила свою лекцію у просторі «Часопис» Анна Чаплигіна, експертка з моделювання поведінки, яка консультує з питань етикету найвідоміші українські компанії.

От подумайте, зазначила вона: з ким вам приємно розмовляти? З тим, хто говорить природно, спокійно, доброзичливо. Таке ж враження хочеться справляти й самим. І багатьом здається, що справляють, але чи так? Анна Чаплигіна підказала спосіб самоперевірки: запишіть себе на відео – коротка розповідь про будь-що: про себе, про сьогоднішній день, про вчорашні вихідні. Прослухайте уважно і відстежте, чи «акаєте», чи «зависаєте», чи грішите паразитами «тобто», «ну», «і от». Такий експеримент дуже витвережує:), змушує стежити за своєю мовою і дотримуватися кількох етикетних правил.

Сленг та іншомовності виключаємо. Ними зараз рясно пересипає мову не лише молодь, а й «менеджери», «топи», «інфлюенсери», «дистриб'ютори», «креативники», вважаючи, що це свідчення їхньої обізнаності. Насправді це вияв байдужості до слухача. Адже не факт, що він розуміє всі ті «челенджі», «релевантності», «експірієнси», а вас і не турбує його комфорт. Це так само, якби вас помістили у компанію китайців – слухали б і безпомічно блимали очима:)

Хоч як би вирували емоції чи підтискав час, дайте співрозмовнику завершити свою «тираду»

Чужі помилки у наголосах чи вимові не виправляємо. Так, це «етикетний біль». Так, це важко. Але виправляти треба лише свої помилки. Не колег, які пишуть «будь ласка» разом, не шефа, який вперто каже «єксель», не тітку, яка їздить лише на «лісапєді»:) Хоч як би не кортіло виправити їх тут же і голосно, не треба, каже Анна Чаплгіна. Це неввічливо і принизливо. Близьким можна сказати наодинці і бережно. А люди чужі, якщо вони розумні і спостережливі, рано чи пізно самі дізнаються про свою помилку і виправлять. Нерозумним ваше зауваження не допоможе. Якщо ж чужі помилки шкодять репутації вашій чи вашої компанії, знайдіть спосіб на них вказати не прямо в лоб і тим паче не при свідках, а завуальовано. Скажімо, розішліть (якщо маєте повноваження) або попросіть секретаря чи керівника розіслати колегам шаблон відповідей партнерам чи назв всіх професійних термінів. Як варіант, можна в розмові вставити «проблемне» слово, щоб співрозмовник почув правильне звучання.

Не перебиваємо. Попри вир емоцій чи брак часу, дайте співрозмовнику завершити свою «тираду». Спокійне і впевнене очікування паузи гідніше і вигідніше – у паузі вас принаймні почують.

Не квапимося відповідати. Краще секунду-дві зважити свої слова і вимовити їх правильно, впевнено, аніж щось ляпнути, аби не подумали, що ви не знаєте відповіді. Якщо таки не знаєте, не зависайте в паузі «нуууу…. зараз… як би це сказати…», а просто скажіть: «Мені треба подумати». Ця фраза, до речі, паличка-виручалочка: допоможе у будь-якій ситуації, коли вам справді потрібен час на роздуми.

В розмові трошки знижуємо голос – буквально на півтона тихіше від вашого звичного тембру, особливо при першому знайомстві. Це вже потім, на енній зустрічі, ви можете весело заголосити «Олено, привіт, рада бачити!», але з незнайомими людьми чи діловими партнерами доречніше «звучати» спокійніше, м’якше. Звучання і голос, зазначила Анна Чаплигіна, – це не одне і теж. Звучання – це якраз керування голосом, вміння направляти його. Хороший приклад – виступ на нараді. Коли ми звертаємося до всіх присутніх, ми говоримо у простір, направляємо голос наче вверх, до всіх. Коли ми звертаємося до когось конкретно, то спрямовуємо голос саме на нього. Це, між іншим, ще одне правило етикету: завжди зосереджувати увагу, погляд, голос на тому, з ким в даний момент розмовляєте. Не на фейсбуці, смс-ці чи погоді за вікном. Але це правило всі україночки й так добре знають:)

Новини партнерів