Як правильно сваритися з чоловіком, щоб покращити, а не зіпсувати стосунки.
Хтось зараз інтелігентно зауважить: навіщо сваритися, ми ж цивілізовані люди і повинні спокійно обговорювати і вирішувати неузгодженості й негаразди у стосунках. Так, згідна, але чомусь 70% цивілізованих пар, за статистикою, розлучаються саме через те, що замість цивілізовано обговорювати проблеми беззмістовно сваряться. І, за статистикою, ініціаторками сварок у 77% випадків є саме ми – цивілізовані жінки. Я теж – Ірина Моринець, пересічна українка, мама, двічі заміжня, професійна журналістка – далеко не дурна жінка.

І все ж донедавна мені "вистачало розуму" не мирно обговорювати проблеми, а одразу сваритися: виступати з претензіями, доводити свою правоту. У 20 років я затівала сварки від банального егоїзму, у 25 – через нерозуміння психології чоловіків (а їх було немало і всі різні). До золотої середини – вміння правильно конфліктувати, тобто викладати свою позицію і вирішувати проблему – ми приходимо у кращому разі після десятка сварок, після розлучень через ті ж сварки і уникаючи тих помилок вже у нових стосунках, або ж за допомогою психологів. Я пройшла всі ці етапи – зараз мені 34, другий шлюб і нарешті золота середина…

Одного разу чоловік вперше зопалу крикнув у відповідь: «Ну то розлучаймося!»

Мій перший шлюб був студентським – чотири роки емоційних гойдалок і притирок закономірно завершилися розлученням, добре, що не зробили дітей. У другому шлюбі перший рік ми з чоловіком не лаялися взагалі – медовий період. А от коли з'їлися весільні торти і припали пилом у сервантах подаровані сервізи, почалося реальне життя: народження сина, моє занурення у побут, його занурення в роботу, наші дуже різні родичі, його дуже настирливі друзі – все як у всіх. І моя жіноча реакція теж була, як у всіх: претензія – образа – сльози і розгублений – роздратований – замкнений в залежності від теми сварки чоловік. Одного разу він вперше зопалу крикнув у відповідь: «Ну то розлучаймося!» І це стало моїм особистим стоп-сигналом: чого я справді хочу – розлучитися чи жити у злагоді з людиною, яку щиро кохаю? Звісно, як розумна жінка, я хотіла злагоди. Тому сіла, подумала і просто загуглила: «як уникнути сварок в сім'ї». Я з тих дівчат, які не виносять сімейні труднощі на колежанські наради, не посвячують мам-свекрух, доки справді не припече – і ще жодного разу про це не пожалкувала. Я за професіоналізм і замість подружчиного «всі чоловіки однакові…» або маминого «що ж ви так сваритеся, діти» завжди надам перевагу книжці, статті, аналізу незаангажованого, об’єктивного, досвідченого психолога або відомої жінки, яка мені імпонує. Їх тоді начиталася вдосталь – від спеціалістів з конфліктології до величезного інтерв’ю Опри Вінфрі про її сімейне життя. Узагальнивши їхні слова і переклавши на свою історію, я теж могла б вже написати книжку:), але я жінка не лише розумна, а й з адекватною самооцінкою, тому просто зібрала перевірені на собі поради у статтю – як правильно сваритися з чоловіком так, щоб не зіпсувати, а покращити стосунки.

коли ви самі для себе зрозумієте істину причину, тоді й звертайтеся до чоловіка. Ключове слово – звертайтеся, а не нападайте

Візьму за приклад дуже банальну, але показову ситуацію: чоловік вкотре не виніс сміття. Чесно кажучи, для мене і частини з нас це взагалі не проблема і не привід для сварки, але у більшості випадків найбільші конфлікти спричиняють саме такі дрібниці. І у більшості випадків зовсім не вони головна причина конфлікту, вони лише детонатор, лакмус того, що щось не так. Звідси й головна і найперша порада.

Перш ніж сваритися з чоловіком, чесно і поки з закритим ротом – подумки – викладіть суть того, що насправді вас виводить з себе. Скоріш за все, те сміття у вашому сприйнятті – черговий прояв байдужості чоловіка до ваших прохань. Або, можливо, до сімейних обов'язків. Чи його небажання взагалі займатися побутом – не лише сміттям, а й покращенням ваших житлових умов. І от коли ви самі для себе зрозумієте істину причину, тоді й звертайтеся до чоловіка. Ключове слово – звертайтеся, а не нападайте.

67% чоловіків назвали жіночі «істерики через якісь дрібниці» однією з причин розлучень

Конфлікт – це не обов’язково скандал. Скандал добрий лише в одному випадку: для гри в ревнощі, збудження і бурного примирення в ліжку – а-ля італійські пристрасті. Моя бабуся, інтелігентна директорка музичної школи, періодично влаштовувала дідусю показові сцени «Коханий, мені здалося чи ти щойно залицявся до…» і називала ім'я якоїсь невинної жертви – сусідки за столиком на дні народження чи колеги. Навмисне. З гнівними «тирадами» і гордим гриманням дверей у спальню. Щоб збадьорилося і дідусеве себелюбство, і його «рейтинг», і їхні почуття. А бабусю він кохав безмежно. За ці жіночі вибрики теж.

Іншого виправдання крикам, емоціям, биттю фамільного сервізу нема. Хоча виправдати таку бурю можна, пояснюють психологи. Стосунки з коханою людиною роблять нас найбільш вразливими, ми наділяємо її слова і дії зовсім іншим значенням і силою, ніж якби те саме сказав чи зробив перехожий. Це наша найінтимніша зона, і будь-яке її порушення викликає втричі сильнішу реакцію. У деяких жінок подекуди атомну:) Коли від невикинутого сміття хочеться накинутися, кричати, плакати і трошки вбити. В цей момент, радять психологи, – бігом у ванну. Вмити обличчя, маленькими ковтками випити води або глибоко подихати – поки не заспокоїте в собі істеричку. До речі, 67% чоловіків назвали жіночі «істерики через якісь дрібниці» однією з причин розлучень і зрад. Для них забуті сміття, дата якогось свята чи перенесена поїздка – справді дрібниця: ну винесе завтра, ну привітає пізніше, ну поїде потім – життя ж не скінчилося. Чоловік з його прямолінійним мисленням бачить лише цю поверхню, він не телепат, щоб здогадатися про глибші причини вашого незадоволення. І взагалі, в його сприйнятті «все ж нормально, чого ти починаєш?!»:).

забудьте про звинувачення і опирайтеся на схему: факт – відчуття – проблема

Конфлікт – це не побутова сварка на рівному місці, це техзавдання на ремонт прогалин чи збоїв у стосунках. Викладайте його суть відповідно: чітко, коротко, без емоцій, наче майстру. Це радять самі чоловіки – вони лише так сприймають. А от психологи рекомендують ще й забути про звинувачення і опиратися на схему: факт – відчуття – проблема. Причому відчуття і свої, і чоловікові. Перекладаю на людську мову: «Коханий, ти третій день не можеш винести сміття (ФАКТ). Це не суперцікаве заняття для тебе (ЙОГО ПОЧУТТЯ), знаю, бо теж сміття викидаю. Але мені неприємно (МОЇ ПОЧУТТЯ), що я прошу вже втретє, а ти не чуєш моїх прохань – і так не лише про сміття (ПРОБЛЕМА)». А тепер порівняйте наше улюблене: «А ну йди сюди! Ти знову не викинув сміття? Ти мене взагалі чуєш чи ні?! Скільки я буду повторювати? Я тобі що наймичка?».

Скажіть, розумні жінки: який з цих двох варіантів чоловік сприйме? Правильно: спокійний, конкретний – у формі звернення, розмови, а не наїзду. Хтось зараз заперечить: чому я повинна підлаштовуватися, слова добирати?! Тому що ви робите те саме – добираєте слова, підлаштовуєтеся, не підвищуєте голос – у конфлікті з чужими людьми: колегами, керівником, вчителькою, кондуктором врешті решт. То чому з власним чоловіком дозволяєте собі інше – крик, образи, істерику? Так, є екземпляри чоловіків, до яких лише так доходить і то не завше – у мене такий сусід, пияк і гуляка, який голосу нижче 100 децибел і триповерхового мату взагалі не сприймає в своєму сомнамбулічному стані. Але наші ж читачки з такими чоловіками жити не будуть, сподіваємося, і крикнуть лише раз – перед розлученням: «Іди під три чорти!»

«Я хочу бути правою чи щасливою?» – ще одне питання, яке я тоді собі поставила

У розумних чоловіків жіноча істерика має зворотній ефект: чим голосніше ми сваримося, тим більше вони глохнуть – психологічно. «О, увімкнула свою сирену», – жартував мій дядько, коли тітка зустрічала його з роботи черговим потоком претензій. І швидко тікав у гараж) Навіть не вникаючи. Тітку це ще більше бісило, і вона накручувала себе вже по новому колу. Замість того, щоб спокійно дати йому час роздягнутися, повечеряти (ніколи не сваріться на голодний шлунок – чоловіча агресія зашкалить), видихнути і вже наодинці, а не при дітях і не на людях сказати, чим незадоволена і чому. До речі, це радять не лише психологи, а й наші бабусі: згадайте їхнє «промовчи», «не займай його зараз», «не сварися на ніч». І йдеться не про жіночий страх чи підпорядкування – вони просто добре вивчили своїх чоловіків і знали «схему психологічної роботи»:) Дійшли до неї самі, без психологів – після десятків грабель і спільних років життя. Причому коли справді було потрібно, могли так наших дідів відчитати, що ті потім ще довго боялися своїх Марійок-Стефць-Ганнусь розгнівати.

Конфлікт – це завжди справа двох. Ви висловилися, то дайте і чоловіку сказати. Так-так, ми даємо – але дуже часто наче гебельс на допитах: «Скажи мені, чому ти так робиш?», «Чого ти мовчиш? Я з ким розмовляю!». Я сама замовкаю від такого пресингу, ще й для мене необґрунтованого. Але готова пояснити, якщо мене спитають розсудливо – як партнера. Мій чоловік пояснив теж, коли я вперше за рік нашого гаркання (5 років разом, сімейна криза, так) спитала без істерик. Ні, не про сміття. Про значно гірше – він забув про мій день народження, уявляєте. Спершу я хотіла його пошматувати. А потім спитала себе: а що це дасть? До зіпсованого дня народження додасться швидке розлучення. Чи не мудріше зробити так, щоб мій чоловік назавжди запам’ятав 14 квітня, і усунути причини його забудькуватості. Власне, конфлікт і є для того, щоб визначити і вирішити проблему, а не покричати і розійтись або доводити, хто більше винен. «Я хочу бути правою чи щасливою?» – ще одне питання, яке я тоді вичитала і собі поставила. Можу сказати, що з тих пір я стала щасливішою, а чоловік почав чути мої слова, а не мій крик.

Вміння щиро «закрити тему» – запорука того, що конфлікт справді вичерпано

Конфлікт треба обов’язково завершувати. В ідеалі – «актом примирення»: поцілунком, теплим чаєм на двох, обіймами під ковдрою, пристрасним сексом – якоюсь спільною дією. Вміння щиро «закрити тему» – запорука того, що конфлікт справді вичерпано, що розмова була не для «галочки». Дуже часто ми кричимо, замовкаємо, розходимось по кімнатах, два дні не розмовляємо, а потім крізь зуби щось цідимо одне одному – жити ж якось треба. А треба, підкреслюють психологи, все-таки не замовчувати, не зводити нанівець, а шукати компроміс, рішення. Нехай не тут же, не того ж дня – можна взяти або запропонувати час подумати, розібратися, ми ж чинимо так само на роботі – з колегами, на нарадах. Не сподіваючись, що «якось буде». Буде лише новий виток конфлікту, але вже потужніший, застерігають і психологи, і я з власного досвіду. Це як розкачати маятник і залишити: він набере максимальної амплітуди і позбиває все.

Від себе особисто раджу: не лягайте спати, посварившись. Стара мудра істина. Не хочеться лякати, але хтозна чи завтра прокинетесь. Моя подруга овдовіла у 38 років. Чоловіку було 42, заснув і не прокинувся – інсульт. Напередодні вони посварилися – вона не хотіла їхати на черговий нудний день народження його сестри і, як завжди, покричала, сказала все, що думає про його родину, розвернулася спиною і, випустивши пару, швидко заснула… Коли розумієш такі речі, інакше дивишся на свої «нерви», безглузді образи, «а я тобі! А ти мені!».

А ще я, як журналіст, вчуся дивитися на життєвий конфлікт як на закон літературного жанру. Правильно вибудуваний, він не псує історію чи сюжет, а змінює – у нові повороти, події. В житті може бути так само. Хочете посваритися заради сварки і без толку – вперед, скалку в руки, але потім не скаржтеся на нещасливе сімейне життя! Хочете щось справді змінити в ньому, тоді дотримуйтеся правил жанру: конфлікт – розв’язка – хеппі енд. Буває й без хеппі-енду, але все до кращого, заспокоюють психологи. Якщо конфлікт виявляє непримириму різницю у поглядах з чоловіком, його небажання щось змінювати, то завершення стосунків є кращим рішенням...

І взагалі, нехай у кожної з нас буде чоловік, з яким нема про що посваритися – хіба вдаючи ревнощі:)

Рубрика: 

Новини партнерів