Ведучі телеканалу ZIK – про перші цілунки, стосунки за 800 км і побачення серед зебр.
Кожен з нас у День закоханих мимоволі, навіть не святкуючи, але згадує щось приємне зі свого особистого життя. Ми розпитали ведучих телеканалу ZIK Володимира Андрієвського, Вікторію Попович, Дениса Зепсена, Ольгу Бутко про найкращі побачення – ті, що запам’яталися на все життя.

 

для мене побачення «на висоті» було справжнім випробуванням

Володимир Андрієвський, ведучий вечірніх випусків новин «Перші про головне» на телеканалі ZIK
"Впевнений, що найяскравіше побачення, яке запам’ятається на все життя, у мене ще попереду. Але я можу пригадати одне побачення, яке запам’яталося на кілька років точно, і поки його важко перевершити. Все відбувалося не в Україні, а в ОАЕ – у місті Дубай. Зустріч відбулася високо над землею. Думаю, ви здогадалися, де саме. Це найвищий хмарочос у світі, висота якого майже 850 метрів. Ті, хто був у Дубаї, знають, що потрапити в хмарочос Бурдж Халіфа можна лише за графіком екскурсій, який розписаний на кілька днів вперед. Ти приходиш, записуєшся і тобі кажуть, коли саме буде твоя екскурсія. Але все це організаційні моменти – зараз не про них.
Особисто мені подобається лоскотати собі нерви. Не дуже комфортно почуваюся високо від землі, тож для мене побачення «на висоті» було справжнім випробуванням. Просто стояти, тримаючись за руки, і дивитися на місто, а далі – на пустелю – вже величезне задоволення. А цілуватися… навіть зараз мурахи шкірою. У мене в домашньому архіві навіть відео цього всього є. Якщо говорити про відчуття, то пригадую, що важко було зробити крок (чи то від страху висоти, чи то від того, що красива дівчина була поруч і не хотілося від неї відходити), ноги перетворилися на важкі брили. Серце калатало так, наче от-от вилетить із грудей, а дихання перехоплювало. Хотілося зупинити час, аби довше насолоджуватись саме цим моментом, і злетіти та кружляти в небі. Це був той солодкий шматочок життя, який згадуєш з особливою приємністю".

 

на заміну адреналіну від швидкоплинних зустрічей прийшли теплі сімейні вечори

Вікторія Попович, ведуча токінг-студій «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK
"Раніше ми з чоловіком думали, що наші побачення ну дуууже романтичні. Адже на самому початку стосунків, коли ми жили на відстані 800 км один від одного, кожна наша зустріч була вибухом емоцій. Ми використовували будь-яку можливість, аби побачитися хоча б на кілька годин. Максим ніколи не попереджав, що приїхав до Києва, і завжди зустрічав мене з великим букетом квітів у найбільш неочікуваних місцях: на заправці, на шляху з тренування або ж вдома у друзів. Я не відставала: розмовляла з ним перед сном, будучи у Києві, а вже зранку вітала його з днем народження в Ужгороді. Допомагали таким побаченням не лише близькі друзі, а й батьки. Тоді ці півроку здавалися найромантичнішим періодом у житті. Зараз на заміну адреналіну від швидкоплинних зустрічей і шаленим витівкам прийшли теплі сімейні вечори за келихом вина. А кращі моменти, які пам’ятатимемо ще довго, – коли сльози течуть зі сміху від витівок нашого маленького сина. І я запевняю вас: ось вона – справжня романтика".

 

насправді побачення, яке запам'яталося найбільше, – це, звичайно, перше

Денис Зепсен, ведучий токінг-студій «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK
"У житті кожної людини було безліч побачень. Вони різні: вдалі, ті, які взагалі не хочеться згадувати, кумедні, а є й ті, які закінчувалися за 5 хвилин, були, що переростали у щось більше, або інколи після зустрічі ми ставали добрими друзями чи знайомими. Так було і в мене. Але насправді побачення, яке запам'яталося найбільше, – це, звичайно, перше. Мені було років 9, я займався бальними танцями і мені дуже подобалася одна дівчинка з нашого колективу. Вона не була зі мною у парі, не була моєю партнеркою, ба більше, вона, як мені здавалось, мене навіть не помічала. Авжеж я розумів, що то перше кохання, але як зробити той перший крок – взяти та допомогти донести її рюкзак додому – навіть не уявляв.
Одного разу після виступу нашого колективу мене приїхав забирати тато, а за нею ніхто не приїхав, батьки чомусь затримались. Вона розплакалася, це помітив наш хореограф та попросив когось з дорослих підвезти маленьку танцівницю додому. З’ясувалося, що вона живе у сусідньому будинку. Ми сіли на заднє сидіння і поїхали. Довго мовчали. Я, незважаючи на те, що ми в одному ансамблі вже три роки, не знав, що сказати. І раптом тата хтось підсікає, він гальмує, і ми трохи, зовсім легенько, вдарилася чолом один в одного. І тут вона посміхнулася, далі ми розсміялися вдвох і... почали жартувати. Залізли на сидіння, ховалися, а потім вилазили і демонстрували смішні гримаси водіям. Мені так хотілося чути її сміх, щоб вона вважала мене найкумеднішим. І саме в цей момент нас почала обганяти вантажівка з порожніми банками, я відкрив вікно і прокричав водієві, що в нього розлилися банки, і сховався. А вже пізніше він зупинився, вийшов із машини, щоб перевірити, чи все в нормі. Ну затор я влаштував. Водій вантажівки підійшов і показав нам кулака, але при цьому посміхнувся, потім розвернувся і пішов. Ми так реготали! Тоді на емоціях вона ніжно мене поцілувала, так по-дитячому, але то був мій перший поцілунок. Такий омріяний! Я почервонів, а вона ще більше розсміялася. Нашу радість припинив тато, який суворо виказав мені за невдалий жарт і пообіцяв покарання. Але мені було байдуже. У мене були перші почуття, перший поцілунок! Я відчував себе справжнім хуліганом. У перші стосунки наша дружба не переросла. Проте я точно зрозумів тоді, що «поганих» хлопців дівчата таки помічають. Проте, мабуть, більше цінують хороших, ввічливих джентльменів. Урок засвоїв. Та хтозна, що насправді в жіночій душі!"

 

Одне з найяскравіших побачень у моєму житті пов’язане з… Африкою

Ольга Бутко, ведуча вечірніх випусків новин «Перші про головне» на телеканалі ZIK
"Одне з найяскравіших побачень у моєму житті пов’язане з улюбленою країною – Африкою. Тривало воно цілий день, якщо не рахувати час на переліт. Ми вийшли із літака і опинилися у Замбії. Довго їхали автівкою до готелю, бо розташований він був далеко від «цивілізації», та опинилися в чудовому місці, де просто територією гуляють зебри! Я вже тоді була під величезним враженням, а передчуття того, що буде далі – взагалі не давало мені спокійно стояти на одному місці. Отже, залишивши речі у номері, ми вирушили дивитися на водоспад Вікторія. Наш готель – і в цьому його унікальність – був розташований просто біля нього! Пішки хвилин десять. Я багато чула і бачила про цей водоспад, адже він вважається одним із найкрасивіших у світі, і тому була дуже схвильована. Та уявіть наші обличчя, коли ми нарешті дісталися до нього, і перед нашими очима відкрилася гігантська ущелина і кілька тонесеньких струмочків. Як виявилося, ми прилетіли в Замбію у сухий період, тому й води там не було. Але все одно, побачене назавжди залишилося у моїй пам’яті!
Та це ще не все. Ввечері на нас чекала романтична вечеря на човні. І не будь-де, а на річці Замбезі. Наш столик був розташований на другому поверсі. Звідти відкривався ідеальний вид на саму річку та обидва береги. Мені важко було всидіти, адже повсякчас, то з одного боку, то з іншого, з’являлися крокодили та бегемоти. Ми ходили річкою кілька годин. Я уявляла себе героїнею якогось фільму на кшталт «У пошуках загубленого світу». І не могла повірити, що все це відбувається зі мною. А вишенькою на торті була дивовижна вистава, створена самою природою… захід сонця. Здавалося, хтось підпалив небо, щоб освітити нам шлях до берега. Я побачила африканське сонце зовсім іншим. Не таким, як наше. Сміливим, вільним і трохи диким, як і вся природа навкруги".

Рубрика: 

Новини партнерів