Українська поетеса, яка знала вісім мов і сорок років працювала звичайним вчителем.
Всі ми знаємо її чудові дитячі вірші «Скочив зайчик в тернину і роздер кожушину, йде лисичку просити кожушину зашити» або «Скочив котик, сів на плотик, миє ротик і животик…». І таких рядків в улюбленої дітлахами галичанки – сотні. Вона писала їх ледь не щодня, римувала просто в розмові з учнями, від душі, і зовсім не гналася за літературною славою. Марійка Підгірянка присвятила дітям усе життя: і своїм чотирьом, і тисячам своїх школяриків. Писала легкі, веселі, добрі, повчальні вірші, і мало хто з читачів здогадувався, що в її житті не все так безтурботно.

Підгірянка – це творчий псевдонім Марійки. Вона народилася у 1881 році на Галичині. Наполовину українка – по мамі, наполовину німкеня – по татові, Омеляну Ленерту, який працював лісничим. Дідусь поетеси був священиком, і саме він навчив онуку писати, читати українською та кількома іноземними мовами: польською, німецькою, чеською, французькою, словацькою, грецькою, латинською і італійською.

Марійка закінчила лише 2 класи школи – у багатодітній родині (а в сім'ї було шестеро дітей) не мали змогу вивчити всіх. Тому майбутня поетеса займалася самоосвітою і у 19 років екстерном склала іспити до вчительської семінарії Львова.

Писати вірші Марійка почала ще в 13 років, перша збірка поезій «Відгуки душі» вийшла у 1908, коли поетесі сповнилося 27. Втім, з того часу її вірші друкувалися здебільшого у місцевих журналах, хоча вона дуже багато і активно писала. Наступна її збірка, чи не єдина за радянських часів, побачила світ в Ужгороді майже перед смертю поетеси – 1962 року. Широкого розголосу творчість поетеси набула аж у перші роки незалежності України: з того часу книжки «Розповім вам казку, байку», «Гарний Мурко мій маленький», «Безкінечні казочки», «Зіллюся з серцем народу», «Краю мій, рідний», «Учись, маленький», «Три віночки», «Мелодії дитинства», «Мати-страдниця» неодноразово передруковувалися великими накладами.

Під час Першої світової війни Марійка потрапила у спеціальні табори для переселенців в Австрії. Про всі жахіття перебування там пізніше написала в поемі "Мати – страдниця".

Поетеса змушена була заробляти приватними уроками, зокрема, для онуків Івана Франка

Марійка 40 років пропрацювала вчителем у школах Галичини, Прикарпаття і Закарпаття, зокрема, й на шкільних курсах для українських біженців шкільного віку. Власне, заради учнів вона й захопилася віршуванням ще дужче, щоб у віршованій формі діти могли краще запам'ятовувати букви та засвоювати арифметичні дії.

Чеська влада, на території якої у 1930-х роках знаходилися школи, в яких вчителювала Марійка Підгірянка, звільнила її з роботи за надто заповзяте відродження української мови та культури. Поетеса змушена була заробляти приватними уроками, зокрема, для онуків Івана Франка.

Її чоловік – Августин Домбровський – також був вчителем, і певний час послом УНР і громадським діячем. Вони мали чотирьох дітей: три сини і доньку. Два хлопці працювали з іноземними мовами, один став викладачем французької, другий – перекладачем з німецької. Третій син поетеси обрав професію інженера-електрика і написав «Підручник шофера». Донька Марійки Підгірянки стала теж вчителем.

Марійка запровадила багато нового у шкільному викладанні: ранкову і пообідню форми занять, тривалість уроку не більше 60 хвилин, які ділила на дві півгодини – письмову й усну. Вона брала зошити учнів додому, перевіряла їх і виставляла оцінки, чого раніше ніхто не практикував. Також Марійка використовувала кольорову крейду, малюючи на дошці квіти, тварин, щоб діти краще засвоювали і сприймали навчання, як цікаву гру. 

Вона написала вірш «Складаємо присягу», який невдовзі став вчительським гімном, а також разом з чоловіком написала і видала «Буквар для українських шкіл».

Прожила Марія Омелянівна 82 роки і похована у Львові на Личаківському кладовищі.

У двох містах – Тлумач і Білі Ослави, де народилася і жила поетеса, діють Музеї Марійки Підгірянки. Її ім'я носить Івано-Франківський театр ляльок.

Фото з відкритих джерел.

Рубрика: 

Новини партнерів