Літературні зізнання про пристрасть, сльози, примхи і сховище для минулого.

Вона має неофіційний титул найпліднішої письменниці, грант-дами та прими української літератури, є лауреаткою Шевченківської премії з літератури, «Коронації слова» та «Книги року BBC». Її роман «Солодка Даруся» визнано найкращою книгою першого 15-річчя Незалежності України, яка найбільше вплинула на читачів. Її книжки перекладено сербською, румунською, польською, хорватською, білоруською, азербайджанською, японською, китайською та іншими мовами світу. За її творами створюють успішні театральні постановки та знімають кінострічки.

Вона – Марія Матіос, сьогодні не лише улюблена авторка мільйонів, але й іменинниця, якій саме на святого Миколая – 19 грудня виповнилося 60!

ніколи не почуваюся досконалою і майже з жахом чекаю на відгуки – не літературних критиків, а читачів

До ювілею Марії Василівни ми, україночки, планували велике інтерв’ю. Однак безжальна доля внесла свої корективи: в середині жовтня у Марії Матіос помер єдиний син і, зрозуміло, наша зустріч перенеслася, і докучати у такий трагічний час ми не посміли.

Але наша авторка Марія Хоменко перечитала інтерв'ю та романи письменниці й зібрала її найкращі висловлювання про пристрасть, сльози, примхи і навіть сховище для минулого. Впевнені, комусь із вас вони допоможуть щось переосмислити, оцінити, над чимось замислитися або й просто згадати знайомі і улюблені твори – справді хорошу якісну літературу.

«Перед кожною новою книгою я почуваюся початківцем. Мене тоді не цікавить, чи я перша, чи остання в літературі. Сідаю за комп'ютер із трепетом, ніколи не знаючи, як книжка розгортатиметься й чим завершиться. І завжди думаю, що повинна робити це совісно, щоб розширювати коло читачів. Мені лестить як авторці, що мене читають від школярів і… не знаю, до скількох років. Але я ніколи не почуваюся досконалою і майже з жахом чекаю на відгуки – не літературних критиків, а читачів».

спершу себе довела до плачу й переплакала сльози, а потім поділилася з вами

Лише перевтілившись у своїх героїв, можна написати вартісний твір, що чіплятиме за живе, тож Марія Матіос, проживає сотні життів, стає вбивцею й жертвою, плаче й радіє, сміється й горює разом із персонажами та читачами:

«У процесі роботи я нишпорка. Це маскарад або переберія, як кажуть на Буковині. Упродовж книги я стаю вбивцею, палієм, різуном, адвокатом, суддею, негідником, чесною людиною… Перебираю обличчя своїх героїв, риси їхнього характеру. Учнівство під час написання зникає, перетворюється на гонитву за рисами того, кого я народжую. Інакше вони не будуть переконливими для читача.

Це схоже на театральну гру. Актор найбільш переконливий, коли він проживає роль, а не імітує. Так і письменник. Читачі іноді кажуть: ви мене довели до плачу. Я відповідаю, що спершу себе довела до плачу й переплакала ті сльози, а потім поділилася з вами. Роблю це не навмисно, а так, як відчуваю».

Фото: http://polbibliograf.blogspot.com/

Я як письменник хочу вчити людей любити, а не ненавидіти. Я хочу, щоб люди були людянішими...

Марія Матіос вміє переплітати минуле й сучасне, але проблеми, порушені нею, актуальні та болісні для кожного, незалежно від епохи чи стану людини. Сама письменниця говорить: «...Має значення концентрація життя на сторінці книжки. Такі пристрасті в моїй книзі є, і вони загальнолюдського плану, хоча стосуються історії, часу, людини в часі. Вони мали би цікавити людей, які мають бажання не тільки читати, але й думати над прочитаним”.

Література, філософія, мистецтво, творчість – усе це стає зброєю в руках умілого митця та спроможне допомогти людям подолати складнощі в житті та, головне – лишитися людиною за будь-яких обставин. Саме людяність – червона нитка у творчості Марії Матіос.

«Люди чекають, що Україна почне чути саму себе з різних боків. І цей процес «зшивання» під силу лише митцям, – тим, хто володіє єдиною і бездоганною зброєю. Ще жоден політик не випередив ні одного митця, поета чи філософа, – Коли я поринаю в історію, і неважливо, чи це історія двохсот чи п’ятдесятилітньої давності, відчуваю себе сапером, який іде замінованим полем. Так замінували наше минуле, теперішнє, i багато кому хочеться замінувати і наше майбутнє.... Я як письменник хочу вчити людей любити, а не ненавидіти. Я хочу, щоб люди були людянішими...», – наголошує авторка в одному із інтерв'ю.

Жаль, що в природі не існує сховища, куди б можна викидати минуле, як радіоактивні відходи

Романи Марії Матіос – то окремий вид літератури, який проймає до мурашок своєю глибиною, тож ловіть ще кілька цитат з її книг.
Чоловік – короткочасна жіноча примха, яка з примхливої волі жінки стає її довгограючою проблемою. (Щоденник страченої)
Цікаво, людство засвоїло так багато знань, зробило винаходи, вивчило так багато слів, довчає Всесвіт – а не знає елементарних речей: не знає процесу розлюблення одною людиною іншої. (Щоденник страченої)
Як маєш сказати щось дурне, візьми в рот води й трохи потримай. Тоді дурне мине скорше. (Нація)
Ні-ні, жоден сатана не має такої сили, як прості люди у час заздрості, ненависті і помсти… (Солодка Даруся)
Жаль, що в природі не існує сховища, куди б можна викидати минуле, як радіоактивні відходи. Утилізувати, а далі частково трансформувати просто в сторонній досвід і не більше. (Щоденник страченої)
...Мабуть, навіки завойованих жінок, які навіки завойованих територій, і справді немає... (Щоденник страченої)

Ми вітаємо пані Марію зі святом, а самі, здається, уже знаємо, що будемо перечитувати сьогодні ввечері. До речі, ви вже прочитали останній роман авторки під назвою «Букова земля» – сагу про перипетії життя п’яти родин упродовж 225 років. Ще ні? Радимо це зробити, тим паче, що нещодавно ми писали про цей роман у своїй книжковій добірці:)

Фото з відкритих джерел.

Рубрика: 

Новини партнерів