Як онука Ярослава Мудрого стала секс-рабинею німецького імператора.
Цей сумний статус доньки великого князя київського Всеволода Ярославича, сестри Володимира Мономаха в руських літописах не афішується. І в присвяченому їй історичному романі Павла Загребельного, і у Вікіпедії звірства її чоловіка короля Генріха IV згадуються лише, як чоловіча брутальність, розпусність, а її життя розглядається здебільшого в контексті політичних зв’язків Русі, Папи Римського та Західної Європи. А насправді вона 17 років – з 1088 по 1105-й – номінально була імператрицею Священної Римської імперії, а фактично – жертвою диких збочень, на детальні описи яких не скупилися європейські хроніки тих часів.

Її видали заміж ще у 12 років за маркграфа Північної Саксонії Генріха Штаденського Довгого. Для київських князів цей мезальянс був запорукою підтримки проти волинського князя Ярополка. Вони відправили Євпраксію до Європи з коштовним приданим, зазначає хроніка Розенфельденского монастиря. В Німеччині Євпраксія прийняла католицизм, отримала нове ім’я Адельгейда, але за рік шлюбу раптом овдовіла. Деякі історики пов'язували смерть Генріха Довгого з іншим Генріхом – тим «брутальним» німецьким імператором, який начебто поклав око на юну князівну з двох причин. Перша – державна: завдяки цьому шлюбу він намагався отримати підтримку київського князя у боротьбі проти саксонських володарів та сприяти об'єднанню православної і католицької церков. Друга причина – особиста. Її розповів нам журналіст, автор Віктор Єлісєєв.

Марка «Київські князівни на престолах Європи» від 2016 року із зображенням князівни Євпраксії

Генріх наказав стратити барона, а дружину змусив роздягнутися і постати оголеною перед своїми наближеними

Двічі наречена
Після смерті першого чоловіка Євпраксія могла спокійно повертатися до Києва, але… не повернулася. Досить швидко Європою поширилася чутка, що до юної киянки засватався Генріх IV – відомий на всю Європу богохульник і розпусник. Особливо важкі стосунки в нього були з Папою Римським. Папа Григорій VII навіть відлучав його від церкви. Тоді Генріх поспішав відмолювати гріхи. А потім знову грішив. Назавжди в історію увійшов похід Генріха в Каноссу, де він протягом декількох днів, в лахмітті, стоячи на колінах, випрошував прощення у папи Григорія.

У першому шлюбі Генріх був одружений з Бертою Савойською. Щойно одружившись з нею, він вже клопотав про розлучення, кажучи, що дружина йому огидна. При цьому в шлюбі у них народжувалися діти: 2 дочки і 3 сина. У 80-х роках ХІ століття в Західній Європі не було більш розпусної людини, ніж Генріх, про нього ходили легенди. Бідолашна Берта не розголошувала всі пригоди недолугого чоловіка. А в грудні 1087 року її не стало. Можливо, вона вирушила на той світ не без допомоги розпусного чоловіка.

Нещасливий шлюб
У Генріха були далекосяжні плани. Він хотів отримати Русь в союзники. До Києва Генріх відправив папери про заручини з Адельгейдою. Але відповіді не отримав: Всеволоду Ярославовичу не сподобався вибір дочки. До того ж його просто поставили перед фактом, дочка не запитала навіть благословення.

Вінчання Генріха і Євпраксії-Адельгейди відбулося влітку 1089 року. Молодята поїхали до Верони. Тут розгорталися військові дії між антипапою Климентом III, якого підтримував Генріх, і папою Урбаном II. Згідно з хроніками, спершу Генріх начебто шанував молоду дружину, а згодом почав звинувачувати свою дружину в перелюбах і навіть сам намагався їх інсценувати. Відомий випадок, коли Генріх змусив одного з баронів увиватися за своєю дружиною. На його вимогу барон призначив побачення Адельгейді. Сам Генріх, переодягнувшись, пішов на зустріч замість нього. При цьому він прихопив свідків. Отак сильно він хотів викрити дружину в перелюбі. Але маскарадне «шоу» зірвалося. Коли все відкрилося, Євпраксія обурилася й запитала чоловіка: «Для чого ти йшов до законної дружини під виглядом зрадника?» Роздратований Генріх наказав стратити барона, а дружину змусив роздягнутися і постати оголеною перед своїми наближеними. А за деякими відомостями – навіть наказав її зґвалтувати.

Портрет сім'ї Ярослава Мудрого, фрагмент фрески Софії Київської

папський собор відлучив короля Генріха від церкви за неприпустимі безбожні справи, вчинені над власною дружиною

Промова на соборі
Євпраксія не хотіла повторити долю Берти. Замість того, щоб залишатися покірливою жертвою, вона почала звинувачувати чоловіка в сатанізмі та організації оргій. До того ж вона стверджувала, що Генріх є членом секти ніколаїтів, які проводять «чорні меси». А заразом повідомила синові чоловіка від першого шлюбу Конраду, що батько збирається позбавити його права спадщини. Син швидко переметнувся на бік опозиції.

Розгніваний Генріх ув'язнив непокірну дружину в темниці. Але коли імператорський двір переїжджав з Верони до Лангобардії, вона втекла від Генріха і попрямувала в Каноссу, де її з радістю прийняв пасинок Конрад. У цей час різко змінилася політична обстановка. Всеволод Ярославич помер, на київському столі сидів його наступник Святополк Ізяславич – двоюрідний брат Євпраксії.

У зовнішній політиці він орієнтувався на династію Вельфів, які вели боротьбу з Генріхом IV. З баварським герцогом Вельфом були пов'язаний і папа Урбан II. В цей час в Констанці якраз засідав церковний собор, і Євпраксія подала на чоловіка буллу зі скаргою, де описувала, яким жорстокостям і приниженням піддавав її Генріх. За нормами середньовічної моралі, цей вчинок Євпраксії був рівнозначний цивільному самогубству і вимагав великої мужності. На підтвердження описів принижень, образ, розпусти та «чорних мес», на тілі імператриці виявили знаки, які свідчили про те, що їй доводилося брати участь в блюзнірських обрядах.

Середньовічні німецькі аннали донесли до нас таку розповідь: «Конрад, син імператора Генріха, повстав проти свого батька з наступних причин. Король Генріх зненавидів королеву Адельхайду (Адельгейду), свою дружину, та так, що ненависть була ще сильнішою, ніж пристрасть, з якою він її колись кохав. Він піддав її ув'язненню, і з його дозволу багато хто чинив над нею насильства. Як кажуть, він впав у таке безумство, що навіть згаданого свого сина переконував увійти до неї. Оскільки той відмовився осквернити ліжко батька, король, умовляючи його, почав стверджувати, нібито він не його син, а одного чужинця, швабського герцога, на якого названий Конрад схожий обличчям. Королева ж після безлічі нечуваних образ, нанесених їй без провини, якимсь чином по милості Божій звільнившись втечею з ув'язнення, в якому перебувала, прибула до могутньої на той час пані на ім'я Матильда. Прийнявши королеву, вона супроводжувала її до високоповажного чоловіка Урбана, який займав апостольський престол. Припавши йому до ніг, обливаючись сльозами в серцевій скруті, вона скаржилася про всі біди й нещастя, які перенесла. Пан же [Римський] папа, дізнавшись про біди королеви, керований милосердям і співчуттям, зібрав загальний собор, який знову відлучив короля Генріха від церкви за неприпустимі безбожні й навіки нечувані справи, вчинені над власною законною дружиною...»

колишній чоловік посилав в Угорщину своїх убивць. І Євпраксія була змушена переховуватися

Занапащена репутація
Папа дав Адельгейді відпущення всіх гріхів, затвердив розлучення з розпусним Генріхом і дав пораду негайно повертатися на батьківщину, до Києва. А Генріха IV папа піддав черговий анафемі. Відлучили його врешті-решт і від престолу. Піддавшись страху за своє життя, той втік до Льєжа. Тут в липні 1106 року відлучений імператор захворів і помер. Було йому 55 років. Труна з його тілом протягом 5 років не була віддана землі та стояла в капелі Шпайєрського кафедрального собору. Тільки у 1111 році рідний син розпусного Генріха Генріх V при зустрічі з папою Пасхалієм II звернувся з проханням посмертно зняти анафему з його батька і дозволити поховати його за церковними обрядами.

Євпраксія спочатку влаштувалася в Угорщині у своїх родичів. Але і сюди дійшли найбрудніші чутки про неї. До того ж колишній чоловік посилав в Угорщину своїх убивць. І Євпраксія була змушена переховуватися. Приблизно в 1099 році «блудна дочка» прибула до Києва. Але і тут її не залишили в спокої: чутки про виступ на церковному соборі дійшли і до Києва. Особливо різко її засудила церква. Її вважали «волочайкою», тобто шльондрою. Все це пізніше вплинуло на ставлення до неї в давньоруських билинах і легендах, де вона фігурує не інакше як «волочайка».

У 1106 році Євпраксія постриглася в монастир, де ігуменею була її сестра Янка. А через 3 роки, в липні 1109 року колишня імператриця померла. Їй було лише 38.

Рубрика: 

Новини партнерів