Героїня «Спіймати Кайдаша» про свою Мотрю, кохання з Цимбалюком і Лару Крофт.

Серіал «Спіймати Кайдаша» телеканалу СТБ став без перебільшення «бомбою»: реалістичний, трагікомічний, з чудовим акторським ансамблем і неймовірно вдалою адаптацією повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Одну з головних ролей ‒ Мотрі Кайдаш ‒ у серіалі зіграла молода акторка Антоніна Хижняк, для нас – акторське відкриття року. Відверто кажучи, навіть здивувалися, що досі не знали нічого про цю талановиту українку, яка, до всього, ще й народилася у місті Українка, що на Київщині. Їй лише тридцять, закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого, тривалий час працює в Академічному театрі ляльок і озвучила немало закордонних фільмів та мультфільмів, які демонструються в наших кінотеатрах. В інтерв’ю Yabl зізналася, що «трудоголічка» і любить різну акторську роботу, але зараз поки карантин має паузу і час для журналістської розмови.
Фото: Анна Федорук (Telekritika.ua).

Я полюбила Мотрю, згоріла з нею дотла і відродилась заново. Це як зустріти себе, але в паралельній реальності

Антоніно, в глядачів часто зникає межа між акторкою та її персонажем, коли роль зіграна "чисто". Тому одразу виникає запитання: Мотря та Антоніна Хижняк схожі?
Ми багато в чому з нею схожі й різні водночас. Це як дві сторони однієї медалі. В мене, наприклад, свекруха "на вагу золота", наче рідна мама. Також я обожнюю тварин і дітей. В той же час мені ніколи не доводилося сваритися з людьми так, як це робить Мотря. Більше того, мені знадобилося майже 30 років, аби дозволити собі бути собою, полюбити себе і слухати СВОЄ серце. Тоді як у Мотрі це вроджене. Та й взагалі, років до 20 я була такою собі Мелашкою — сором'язливою, неконфліктною, невпевненою в собі, намагалась бути зручною для всіх, іноді навіть на шкоду собі. Тому і ролі мені тільки такі й давали. Природня сором'язливість іноді грає з акторами недобрі жарти. Отак я понад 10 років вибиралась із амплуа "голубих героїнь"... В той час внутрішній вогонь вже палив мене зсередини, як і жага реалізувати акторський потенціал. А я все не могла знайти своє місце, свій матеріал, звільнялась із театру одного, іншого... Проби, кастинги, епізоди, все не те... Казали: "тобі не світять характерні ролі", "та ти ж до пенсії Дюймовочку будеш грати"... І тут... нарешті вдача посміхнулась мені. Я доросла до цієї ролі, відчула: це — воно. Персонаж виписаний настільки ретельно, що він одразу ожив в моїй голові, всі пазли склались докупи. Це був мій шанс і я розуміла, що не можу його втратити.

Вже працюючи над роллю, я намагалась відійти від хрестоматійного "зла". Збирала докупи "біографію" Мотрі, фантазувала і, опираючись на сценарій, придумувала їй якісь "фішки". Це щастя для актора зіграти таку амплітуду почуттів, адже весь серіал Мотря балансує на межі любові й ненависті, як власної, так і з боку глядача. Я полюбила її, згоріла з нею дотла і відродилась заново. Це як зустріти себе, але в паралельній реальності.

Глядачі в захваті від вашої Мотрі, а ви задоволені своєю роботою? Тому, що частенько актори бувають самокритичними.
Ну... До себе завжди будуть питання. Це одна із сторін акторської роботи над собою. Дивишся на результат і відмічаєш на майбутнє, де в тебе слабкі місця. Моя робота в "Спіймати Кайдаша" поки єдина, де в більшості сцен я задоволена тим, що бачу на екрані. Взагалі, цей проект — подарунок долі, адже такої свободи на майданчику я не бачила ніде. Три місяці зйомок — наче якийсь творчий "запой". Але на лаврах я не спочиваю і "корону" не відрощую. Благаю Бога тільки про такі ж проекти, з такими потужними сценаріями.

про ймовірний успіх серіалу я не думала під час зйомок, а просто кайфувала від роботи

Коли ви проходили проби, а потім ще й отримали в "Спіймати Кайдаша" головну роль, чи було у вас розуміння, що ви створюєте разом зі знімальною командою культовий для українського ТБ серіал?
Те, що це "Спіймати Кайдаша" — бомба сповільненої дії, я зрозуміла вже, коли "посипались" перші коментарі й схвальні відгуки. Глядач виявився спраглим до такого матеріалу. Я вважаю Наталку Ворожбит (шоураннер серіалу) генієм сучасності. Пам'ятаю її розповіді про те, як її переконували, що це "неформат", казали, що таке дивитися не будуть, це занадто складно для глядача... Але мені було все одно. Творчий голод був нестерпним. Я знімалась в епізодах різних серіалів, але то все було не моє. Тому, про ймовірний успіх серіалу я не думала під час зйомок, а просто кайфувала від роботи.

Як ви вважаєте, чому серіал здобув такий успіх?
Секрет у потужному сценарії, вдалому кастингу, чудовій правдивій режисурі і в тому, що нам ніхто не заважав знімати так, як ми хочемо. Ніхто не правив сценарій і не вказував, що і як має бути. Творці серіалу пішли на ризик, бо матеріал був дуже нетиповим для нашого телебачення, але, слава Богу, завдяки шаленій підтримці глядачів, цей ризик виправдався. Нарешті ми зацікавили глядача — і жінок, і чоловіків, і підлітків, зібрали родину разом (нехай і біля телевізора), зачепили за живе. Комусь не сподобалось це дзеркало. Багатьом боляче впізнавати себе у всьому цьому, але більшості "зайшло". Коли бачиш це все зі сторони є можливість вирішити, яким шляхом підеш ти. Хочеш так само чи по-іншому будеш будувати своє життя?

Чи є цей матеріал близьким особисто для вас?
Однозначно. Фрази "Доця, це ж класіка!" та й взагалі наші сцени з кіношною мамою просто хрестоматійні, наче з моєї сім'ї писані. І таких моментів у сценарії дуже багато, де я впізнавала не тільки себе і свою родину, але й людей, яких я зустрічала в дитинстві, коли бувала у бабусі в селі на Донеччині.

Мотря могла сидіти в золотій клітці, але не схотіла, послухалась серця. За це я її і люблю

Чому, на вашу думку, у Карпа з Мотрею, які сваряться майже щодня таке сильне та віддане кохання, в той час, як у Мелашки з Лавріном, де все здавалось би ідеально, стався такий важкий перелом?
Любов важко аналізувати. Можливо, справа у тім, що Карпо та Мотря не замовчують проблеми, а одразу кажуть, що думають. Сваряться, але все одно залишаються разом. У Мелашки й Лавріна інша ситуація. Кожен побачить і впізнає щось своє у всіх цих стосунках.

Що для Мотрі було в Карпові такого, чого не було в Артемові?
Ох, цей одвічний внутрішній конфлікт... З її слів: "Знаєш, Лаврін, я, коли менша була, мені оце такі хлопці, як ти не нравились. Мені треба, щоб був такий, шоб через зуби цідив". Артем був слабший за неї, і вона це знала. Їй було мало його любові. Вона хотіла любити й сама. І не допомогли ні гроші Артема, ні хата, ні машина. Мотря могла сидіти в золотій клітці, але не схотіла, послухалась серця. За це я її і люблю.

З ким із акторів сподобалось працювати найбільше та чому?
Особливо легко було з Тарасом Цимбалюком (Карпо), бо він мій основний партнер в серіалі. Коли ти знайомий з актором більше 10 років, то розумієш його з півслова, це дуже полегшує знімальний процес. А от з Ірою Мак (Кайдашиха) і Віктором Ждановим (Кайдаш) ми познайомились вже в кадрі, та все одно виникла ця магія, коли партнери стають тобі рідними з першої ж секунди. Цікава історія знайомства з Юлією Врублевською (Танька) Наша перша спільна сцена була, де вона мене тягає за коси, у нас там "котячі бої" — збиті об щебінь коліна, розбиті носи, матюкали одна одну на чім світ стоїть... І тут лунає "Стоп! Знято!", і ми такі одразу: "О, привіт, я Тоня", "А я Юля, дуже приємно". Ось так і познайомились. Потім допомагали одна одній солому з волосся і штанів діставати.

Хотілось би більше якісних сценаріїв, таких, у які люди вклали всю душу й майстерність

Окрім зйомок ви також займаєтесь дубляжем фільмів. Що вам ближче: зйомки чи "озвучка"?
Це питання для мене з розряду "пельмені або тістечка?": і за, і за те душу віддам. Більше всього люблю дублювати акторок Дейзі Рідлі («Зоряні Війни») і Алісію Вікандер («Лара Крофт», «Дівчина з Данії» та ін.), бо вже чимало фільмів озвучила з їх участю, призвичаїлась до їхніх голосів й темпераментів. Також просто обожнюю працювати над мультфільмами. Озвучувала Тюльпанку в «Лелеках», Пушинку в "Кролику Петрику", Сріблинку в «Angry Birds» та ін.

Яким ви би хотіли бачити українське телебачення, а особливо серіали у майбутньому?
Ох... Хотілось би більше якісних сценаріїв, таких, у які люди вклали всю душу й майстерність. Більше живого, людського. Тоді й працюється легко та натхненно, а не, як часто буває, сидиш і ламаєш голову "як це можна бляха муха по-людськи сказать?" Хоча тут мені заперечать, що хороший актор виправдає все, що завгодно, і будуть праві. Звісно, гарний сценарій легше зіграти, а ти спробуй поганий. У цій професїї треба бути вічним студентом і вчитись все життя.

Фото: Анна Федорук (Telekritika.ua), офіційний сайт телеканалу СТБ.

Рубрика: 

Новини партнерів