Життя і вбивство української художниці-шестидесятниці.
Колись ця енергійна жінка фактично була «осередком» всього українського дисидентства. Аллу Горську у 1960-ті знав кожен, хто вважав себе інтелігентною людиною, її відчайдушністю захоплювалися чоловіки і навіть кагебісти, які постійно викликали художницю в «органи» для залякувань. Її ім'я стало символом боротьби з політичними репресіями, а її смерть – загадкою, яку не розкрили досі. Алли Горської не стало в 41 рік, хоча, здавалося б, її чекало довге і щасливе життя…

Алла Горська, фото з сімейного архіву

Алла долучилася до Клубу творчої молодi «Сучасник», який згодом став осередком шестидесятників

Її батько – Олександр Валентинович Горський очолював всі головні кіностудії СРСР. Спершу Ялтинську, потім "Востокфільм", Ленiнградську, кiностудiю Алма-Ати, десять років – київську імені Довженка і вісім років – Одеську.

Дитинство і юність Алла прожила в різних містах: народилася у 1929-му в Ялті, потім через роботу батька переїхала до Москви, Ленінграду, Алма-Ати. І лише в 14 років вперше потрапила до Києва, де й мешкала до смерті. До речі, разом з мамою в Ленінграді пережила дві блокадні зими.

Алла малювала з дитинства і закінчила спочатку Київську художню школу iменi Шевченка із золотою медаллю, потім факультет живопису Київського художнього iнституту. В її творчості поєднувалися як академічний стиль, так і авангард, мозаїка, бароко, монументальний живопис, елементи народного мистецтва. Її роботи ще зі студентства експонувалися на всіх головних виставках Союзу. Водночас Алла створювала ескізи до вистав «Ніж у сонці» за поемою Івана Драча, «Отак загинув Гуска» Миколи Куліша, «Правда і кривда» Михайла Стельмаха. Її найбільш відомі картини: «Автопортрет з сином», «Портрет батька», «Абетка», «Біля річки» і портрет Василя Симоненка.

Алла ще в інституті вийшла заміж за однокурсника, теж художника Віктора Зарецького, разом вони створили багато монументальних робіт, працювали в одній майстерні і разом долучилися до створення клубу творчої молодi «Сучасник», який згодом став осередком всіх шестидесятників.

Клуб творчої молодi «Сучасник» з'явився завдяки приїзду… канадської делегації до Києва. Іноземні гості, які нарешті почали відвідувати СРСР завдяки хрущовській «відлизі», хотіли подивитися, як живе прогресивна радянська молодь. Чиновники від комсомолу дали вказівку швидко зорганізувати клуб «Сучасник». Окрім Алли з чоловіком до нього увійшли всі молоді лiтератори, актори, письменники, режисери, композитори, художники: Василь Симоненко, Iван Драч, Iван Свiтличний, Євген Сверстюк, Iрина Жиленко, Михайлина Коцюбинська, Микола Вiнграновськиий, Лесь Танюк, Iван Дзюба. Вони проводили творчі зустрічі, мистецькі вечори, виставки, займалися самвидавом, підтримували одне одного. Квартира Горської по суті стала штаб-квартирою, де збиралися найактивніші «сучасники», яких згодом почали називати шестидесятники.

Картини Алли Горської

Аллу двічі виключали зi Спiлки художників. Вперше за вiтраж Шевченка, вдруге – за громадський лист на iм'я Брєжнєва

Хрущовська «відлига» і викликане нею загальне піднесення української інтелігенції підштовхнули Аллу, яка виросла в російськомовній сім'ї, вивчити і принципово перейти на українську мову. Також ілюзорні політичні пом’якшення і викриття злочинів сталінізму спонукали молодь і, зокрема, Аллу Горську та її друзів говорити правду про історію. В 1962 році Алла Горська разом з Василем Симоненком та Лесем Танюком виявили в Биківні під Києвом, на столичних цвинтарях мiсця поховання розстрiляних НКВД і написали про свою «знахідку» до мiської ради. Пiсля цього Василя Симоненка жорстоко побили, клуб «Сучасник» закрили, почалися перші арешти і переслідування його членів – «відлига» закінчилася.

Аллу двічі виключали зi Спiлки художників. Вперше за вiтраж для вестибюлю Київського унiверситету із зображенням розгніваного Тараса Шевченка, що однiєю рукою пригортав скривджену жiнку-Україну, а в другiй руці тримав книгу. Вітраж визнали ідейно хибним і демонтували. Вдруге Горську виключили зі Спілки за громадський лист на iм'я Брєжнєва з вимогою припинити протизаконні полiтичні процеси проти шестидесятників.

З 1965 року художниця фактично займається правозахистом своїх соратників. Вона пiдтримувала ув'язнених і їхні родини морально і матеріально, писала протести після суду над В'ячеславом Чорноволом у Львовi 1967 року, разом з Лiною Костенко та іншими дисидентами зверталася з вiдкритими листами до газети "Лiтературна Україна" через наклепницькі статті на письменників. І весь цей час Аллу постійно викликали до КДБ для погроз і попереджень.

Восени 1970 року Аллу Горську знайшли мертвою з численними травмами голови в будинку свекра в містечку під Києвом. У злочині підозрювали чоловіка художниці, друзів і врешті звинуватили… свекра. Попри те, що його тіло знайшли обезголовленим наступного ж дня на залiзничнiй колiї. Всі, хто знав Аллу та її сім'ю, заявляли про абсурдність цього висновку, повідомляли, що за Аллою стежили з КДБ і давно їй погрожували, однак справу закрили за фактом смерті обвинуваченого – тобто свекра.

Алла Горська з батьком та сином, фото з сімейного архіву

українську дисидентку заборонили ховати на байковому цвинтарі

Про поховання Алли Горської на Байковому цвинтарі в Києві клопотала онука Iвана Франка, але його в останній момент анулювали і змусили ховати українську дисидентку на заміському кладовищі у Берківцях.

Іменем Алли Горської названі вулиці у Києві, Львові, Вінниці, ряд громадських жіночих організацій діаспори. Їй присвячували вечори пам'яті її друзі та колеги, поки були живі. Дуже хочеться, щоб пам’ятали про цю неординарну жінку й сучасні україночки.

До речі, соратницею Алли Горської була поетеса-шестидесятниця Ліна Костенко – маємо тут її інтерв’ю про нетипових українок, гармонію, мову, маму, переклади і вірші.

Фото з відкритих джерел, а також з Вікіпедії

Рубрика: 

Новини партнерів