Як це: жити у відкритому шлюбі – щасливо і ділити чоловіка з іншими. 
При цьому щиро кохати одне одного і повністю довіряти. "Неможливо", – скаже більшість з нас. І ми так казали, поки не познайомилися з Іриною Клекіт, яка із законним коханим чоловіком Дереком живе у відкритому шлюбі – поліаморному, як зараз модно його називати: коли можна кохати і кохатися з іншим партнером, але за умови, що всі учасники таких відносин знають одне про одного і не заперечують.

В уяві все тієї ж більшості одразу постає образ якоїсь розпусної пари з якогось пікантного німецького фільму:) Йдучи на інтерв’ю з Іриною, щось схоже уявляли й ми – стереотипи, що поробиш. У тихому кафе за столиком сиділа мініатюрна україночка: без крикливих мініспідниці-декольте-надутих губ – зовсім не секс-бомба, попри очікування. Їй 38, скромна гарна сукня, балетки, довге каштанове волосся, приємні риси, гарні губи без помади і несподівано сором’язлива усмішка: Ірина з чоловіком не афішують свої обличчя, живуть буденним життям, як мільйони інших сімейних пар: дім-робота-дітки – їх у Клекітів двоє. Єдине, що їх відрізняє від нас, – відкритість стосунків. Вони їх не пропагують, не вважають єдино вірними – просто в них склалося саме так і саме їм так добре.

 

У нас були різні періоди: коли жили тільки вдвох, коли у мене був ще один чоловік, коли траплялись романи і у мене, і в дерека

Якби хтось сказав Ірині 19 років тому, коли вони познайомилися, що з часом до такого «дійдуть», не повірила б: одружилися, коли їй було неповні 21, Дереку 23. Вони були першими одне в одного. І досі залишаються першими – найважливішими – одне для одного. Парадокс, але завдяки, в тому числі, зізнанню в своїй поліаморності. «Чи немоногамності, – зазначає Ірина, делікатно добираючи слова. – Спершу нам здавалося, що ми якісь неправильні. Стільки всього доводилося чути: «Вам просто бракує чогось в ліжку», «Хіба це кохання, це гріх!», «Вендиспансер за вами плаче!», «Гулящі!». Власне, через ці хибні уявлення – і свої, і чужі – вона почала вести блог у фейсбуці, сторінку в інстаграмі, телеграм-канал і написала книгу «Двоє в ліжку, не рахуючи коханців». В ній – про все їхнє поліаморне життя: веселі пригоди, сумні моменти, ревнощі, кризи, секс. Але більше, все ж, – про стосунки. Щасливі. Це видно по Ірині – спокійній, умиротвореній, м'якій, жіночній – і по турботливих смс від Дерека під час нашого інтерв'ю.

До знайомства з Дереком я навіть і не цілувалась ні з ким. Ми вдвох вивчали одне одного і розкривали сексуальність. Я була набожною дівчиною, вважала, що секс поза шлюбом – гріх. І близько 9 місяців не дозволяла Дереку взагалі нічого. Дивуюсь його терпінню. Ми спали на одному вузькому ліжку в студентському гуртожитку, але без сексу. Він просто чекав, коли я буду готова. Він для мене втілення мудрості, турботи, глибини.

Через кілька років спільного життя чоловік став делікатно підводити мене до думок про інших чоловіків. Розпитував, що я відчуваю, коли зі мною фліртують, чи хотіла б я більшого. Як виявилось, його збуджувала думка про мій секс з іншим. Це його фантазія. В той час на роботі я відчувала сильний інтерес від колеги Юри. Мені він теж подобався. Якби Дерек не підтримав цього, то я б швидко згорнула цей флірт. Але чоловік всіляко підштовхував йти далі. В результаті з Юрою почався роман, котрий тривав багато років. З часом він став моїм неофіційним другим чоловіком. І другим чоловіком, з яким я була в ліжку.

Добре пам’ятаю повернення додому після першого інтиму з Юрою. Я страшенно боялась, що Дерек не розрахує свої сили. Одна справа – фантазії, інша – реальність. А раптом він не справиться із ревнощами, і ми не зможемо бути разом. Та коли я увійшла до квартири і сказала: «Ну от. У мене був секс», то Дерек так від цього збудився, що одразу затягнув мене до спальні.
Після цього ще добрих півроку Юра не знав, що наш роман не таємний. Мені здавалося, що ми з Дереком настільки ненормальні, що коханець цього не зрозуміє, злякається, осудить. І знову мої страхи були даремними. Коли нарешті все розкрилося, і хлопці познайомилися, почався один з найкращих періодів життя, де були два чоловіки, відвертість і кохання.

Так сталось, що перша коханка мого чоловіка з'явилася з моєю допомогою. Він переписувався з дівчиною по інтернету. Я втрутилась і від його імені стала фліртувати. Того ж вечора від імені чоловіка призначила їй побачення. Через це й не відчувала себе зрадженою. Я була співучасницею його флірту. Коли він повертався з побачень, то відверто розказував про свої відчуття, про їхній секс. Дякуючи цьому я не накручувала собі «фільм жахів» у голові. А часто ж саме ревниві фантазії є страшнішими від реальності.

Я ж від природи страшенно ревнива. І, звичайно, порівнюю себе з іншими жінками чоловіка, боюсь втратити, ще й як. Раніше тим паче: вже маючи коханців, не могла припустити думки, щоб Дерек теж з кимось був. Але ревнощі я не переборюю. Так це не працює. Якщо ревнощі затиснути всередину, буде біда. Це надто сильна емоція. Вона рано чи пізно вистрелить або огидною істерикою, або хворобою.
З ревнощами треба близько познайомитись, треба розібрати їх на запчастини, знайти першопричини. Я була дуже невпевнена у собі, боялась втратити Дерека, боялась, що інша буде краща. Мала весь букет страхів. Та з віком самооцінка потроху росла, лікувалась. Великою мірою дякуючи саме Дереку. Він давав мені безумовну любов. Мене вже так не обпікало від гіпотетичної думки про експерименти з іншою. І коли цей момент настав, то я на диво зустріла його з приємним хвилюванням і збудженням.
Спалахи ревнощів інколи ще трапляються. Наприклад, якось у нас із Дереком був не дуже гармонійний період. Я ще й розійшлася з коханцем, почувалася невпевненою, розгубленою. І ось у чоловіка новий флірт з юною неймовірно красивою дівчиною. Так сталося, що він заскочив до мене на роботу по ключі від автівки. Дівчина чекала на вулиці, але через вікна нас бачила. На прощання я потягнулася за поцілунком, а чоловік відсторонився, щоб ту дівчину не знітити. І ось тут мене "накрило". Я ревіла, істерила, і чоловік одразу припинив флірт з нею, хоч і хотів продовження. Безмежно вдячна йому за той вчинок.

 

Не буває завжди все гладенько. Чи допомагала нам поліаморія? Певною мірою так

Сімейні кризи… Звісно, що вони були і неодноразово. Це нормально. Люди змінюються, відносини розвиваються. Не буває завжди все гладенько в рожево-щасливих тонах. Чи допомагала нам поліаморія? Певною мірою так. В поліаморних відносинах вчишся уважно відстежувати емоції, почуття, настрій партнерів. Бо тут треба бути максимально турботливим, щоб витримувати баланс між кількома чоловіками чи жінками і нікого не поранити. Є й інший момент: моногамні відносини вивчені вздовж і впоперек. Існують певні правила, безліч порад, книг, котрі допомагають будувати щасливу сім’ю, а в нашому випадку інформації – нуль. Керувалися інтуїтивно, діяли делікатно, самі вивчати одне одного. Якось ми звертались і до сімейного психолога. Ой, як страшно було чужій людині зізнатися, що ми немоногамні. Але вона досить спокійно відреагувала і в терапії цей момент навіть не зачіпала.

Доки я не запустила власний блог і не почала спілкуватися з людьми зі схожими історіями, то й не знала терміну "поліаморія". Не знала, як назвати наші з чоловіком стосунки. І досі не впевнена, чи термін «поліаморія» нам повністю пасує. У нас були різні періоди. Коли ми жили тільки вдвох, коли у мене кілька років був ще один чоловік, був період, коли ми мали відносини із сімейною парою, а були часи, коли траплялися короткі романи і у мене, і в Дерека. Деякі наші коханці/коханки були теж одружені, і їхні половинки не знали про роман. А це вже не була поліаморія, де всі мають бути щирими одне з одним.

Ми з чоловіком завжди дуже відверті та близькі. Настільки, що часом і думки вдається прочитати. У мене зовсім немає секретів від нього. Ми кохаємо одне одного. Ти розумієш, що ця людина дуже важлива для тебе. Ти хочеш бути з ним, відчувати його, давати йому максимум від себе і знати, що не втрачаєш себе біля нього. Не розчиняєшся, а доповнюєшся. Ми робимо одне одного кращими і чимдалі, то дужче зливаємося, спаюємося своїми нерівностями характеру і думок.
Як у відкритих стосунках не втратити одне одного? Важко дати універсальний рецепт. Мабуть, слухати і чути одне одного, розуміти свого партнера, ніколи не маніпулювати, поважати, підтримувати, оберігати і боротися з рутиною.

Чи хотіла б я щось змінити в минулому наших стосунків? Можливо тільки шепнути на вушко собі, юній Ірі, – ей, мала, не переживай, у вас все вийде! Я колись багато панікувала, переживала. Але так, щоб змінити? Мабуть, ні. Ті помилки і дурниці, що були, вони важливі, бо вибудували нас сьогоднішніх.
Ми виробили певні правила успішного любовного трикутника, котрі оберігають від ревнощів. Власна реалізованість і цілісність. Стабільні міцні відносини з коханим. Відвертість перед собою і поміж партнерами. Збільшена турбота. Розуміння, що можливо доведеться поставити крапку, якщо комусь із тріо не вдасться розібратись із негативними відчуттями. Готовність це зробити.

 

Наш приклад – це просто ще один з можливих сценаріїв щасливого життя. Приклад його багатогранності

Багато пар фактично роблять те саме, що й ми з чоловіком, тільки потайки – скільки чоловіків «гуляє». Це, м’яко кажучи, неправильно. Але з віком я вчуся не осуджувати. Люди слабкі. І ми всі люди. Плюс, є безліч стеоретипів. Легше жити, коли все розписано на «правильно» і «неправильно». Правильно мати дружину і інколи винаймати проституток, бо це ж «не зрада». Чоловіку правильно хотіти кількох жінок, а дружині – «ні-ні». Вона ж цими устами дітей цілує. «Правильно» маніпулювати чоловіками, щоб отримати матеріальні блага від них. Легко жити так, як інші. Тоді соціум тебе приймає.

Тема любовного тріо, навіть у кіно, обов’язково зображена з нещасливим фіналом. Але як бачимо на власному прикладі, такі відносини можуть існувати. Ми маємо міцний зв’язок, кохання, близкість із Дереком вже багато років. Я не можу гарантувати, що житимемо ми довго та щасливо, аж доки не повмираємо. Але все ж 19 років нам це вдається, а значить такий незвичний тип сім’ї теж має право на існування. Це просто ще один із можливих сценаріїв щасливого життя. Приклад його багатогранності.

Знайомство коханців з чоловіком  це завжди дуже хвилююче. Перший коханець Юра пройшов знайомство з чоловіком через... ліжко. Я нічого кращого не придумала, як провести ніч утрьох. Далі весь час моїх стосунків з Юрою хлопці товаришували і навіть мали спільний невеликий бізнес. Одного разу коханка чоловіка прийшла сама зі мною знайомитись. О, скільки в неї було запитань на обличчі. Вона досі  не вірить, що я не мала нічого проти. 
Інша коханка, навпаки, після ближчого знайомства зі мною страшенно приревнувала. І по суті, це зумовило їхній розрив з Дереком. Вона не очікувала, що ми з ним справді кохаємо одне одного. Не хотіла його ділити.
Мій теперішній коханець – Павло, з яким стосунки тривають вже рік, – приходив на офіційне знайомство до нас додому. Ми пили чай, спілкувались. Павло дуже хвилювався, старався підкреслити Дереку, що я в надійних руках. Що він любить мене. Це трохи було схоже на знайомство кавалера з батьками дівчини.

Ніхто з рідних і знайомих не знав про наш стиль життя. Ми були, наче у вакуумі. Я не мала з ким поділитись, поговорити. Ця таємниця ставала дедалі більшою. Переповнювала. І я почала виливати її у письмі. Робила собі тихенько заміточки у ноуті. Потім запустила блог, де під вигаданим іменем могла бути відвертою. Мені почали писати різні люди свої історії, і я відчула, що мій досвід важливий не тільки для мене. По суті, моя книга «Двоє в ліжку, не рахуючи коханців» написана для тієї юної Ірини, котра переповнена страхами. Можливо, хтось з жінок побачать в цих історіях себе. Нам важливо знати, що ми не самотні у своїй «неправильності». Комусь книга допоможе розкрити власну сексуальність.

 

Поліаморія не лікує проблеми стосунків і неможлива у парі, де вони є

«Двоє в ліжку, не рахуючи коханців» – це книга про те, що існує багато сценаріїв щасливого життя. Іноді ваш може відрізнятися від загальноприйнятих. І це не погано. Так теж буває. Кожна людина унікальна, і її шлях до щастя також є особливим. Світ не чорно-білий, є багато відтінків. 
З червня, коли вийшла книга, продалася половина тиражу. Друкувала за власний кошт, розповсюдженням займаюся теж поки сама – видавці, літагенти, друкарні чомусь з острахом ставляться до такої літератури. Втім, багато людей надали мені неймовірну підтримку: інформаційну, фізичну і моральну. Від читачів я не почула жодного негативного відгуку, аж трохи дивно. А негатив і звинувачення йшли саме від тих, хто книжку навіть не читав – бачив лише один-два тексти мого блогу.

Як виявилось, мене читають крадькома:) Переважно без лайків і коментарів і щоб ніхто не побачив. Один знайомий розповів, що втратив бізнес-партнера через лайк під моїм дописом про вільні стосунки. Коментарі залишають лише сміливі, і я їм дуже вдячна.
Бували якісь образи в коментарях, але з часом я непогано наростила товсту шкіру, і такі коментарі мене вже майже не зачіпають. Лише тричі за час існування блогу я заблокувала читача, бо там вже були ну зовсім неадекватні коменти.
Надходить багато прохань щось підказати у відносинах чи у статевому житті. Я відчуваю відповідальність перед цими людьми, тому пройшла навчання на сексолога. Тепер мої поради – це не тільки власний досвід, а й теоретична основа.

Поліаморія неможлива у парі, де є невирішені проблеми. Нові партнери їх лише ускладнять і можуть призвести до розриву. Тому поліаморія для лікування стосунків аж ніяк не підходить. Чим же вона хороша? А тим, що змушує бути більш уважними до партнера. Відчувати його стан. Підтримувати. Відповідати за свої дії. Табу поліаморії – робити те, що може завдати моральний біль партнеру.

Я сподіваюсь прожити з Дереком ще багато-багато років. І стати тими шаленими бабусею і дідусем, котрі подорожують і проживають своє життя яскраво. Поруч будуть друзі, коханці, коханки. А може, нарешті ми офіційно житимемо втрьох чи вчотирьох. Не знаю. Життя довге і цікаве. Чого собі бажаю? Не втрачати вміння чути себе. Довіряти собі. Бажаю, набувати із життєвих ситуацій досвід і мудрість.

Фото з власного архіву Ірини Клекіт, а також В"ячеслава Янюка

Рубрика: