Як слабка стать впливала на найсильніше українське військо.
Так-так, знаємо, що майже всі підручники та посібники з історії України розповідають: на Запорізькій Січі жінок не було. Мовляв, козакам під страхом смерті заборонялося їх приводити. Наче вони зрікалися від сімей і повністю зосереджувалися на військовій справі. «Безшлюбний», скептично налаштований до жіноцтва козак подається як незаперечний український архетип.
Але автори нашого партнера — інформаційно-розважальної веб-платформи UAModna провели власне дослідження і виявили цікаві факти щодо жіноцтва на Січі. Зусиллями знаних вітчизняних істориків Пантелеймона Куліша, Аполлона Скальковського та Дмитра Яворницького була сформульована концепція, згідно з якою постать жінки в межах Вольностей Війська Запорозького Низового буцімто розглядалась козацтвом як небажана, а то й меншовартісна.
Посилаючись на «регулу» — «неписаний статут Запорозького товариства», той же Скальковський твердив про те, що всі чини і звання війська Запорозького, від кошового до полкового хорунжого, одержувало тільки товариство, тобто нежонаті козаки, одружені ж ніякого чину і посади обіймати не могли. Батько міг жити «із синами або родичами, якщо ці останні по куренях вважалися, але жодної жінки в зимівниках не було і бути не могло».
Відтоді історіографічний штамп про «безшлюбність» запорозького козацтва та небажаність присутності жінки в межах Січі став відправним пунктом при вивченні історії українського козацького війська.

"Нежіночий" життєустрій
Давайте ще раз вчитаємось у сюжети легенд і переказів з теренів колишнього Запорожжя, в сторінки козацьких літописів, письмових джерел, а також в рядки історичних пісень і дум, які й досі зберігають дух та присмак козацької епохи.
От, скажімо, латиномовний рукопис авторських хронік шляхтича Свентослава Оржельського (1549-1598), відомого в Великопольщі своєю розважністю та політкоректністю. Описуючи життєустрій «війська Низового», він зазначає, що козаки «гніздяться з дружинами та дітьми на островах, котрими Дніпро буяє, і можуть виставити до 8000 жовнірів. Назва їх Низовці або Низові походить з того, що сидять на нижньому Дніпрі». 
Ще один переказ О.Стороженка від першої половини XIX сторіччя «Про запорожця Ониська і його жінку», який «привіз молоду дівчину у свій зимівник. Тут у нього була рублена хата на дві половини, усякої худоби не перелічити, і наймитів, і наймичок. Одяг Онисько свою жінку, неначе кралю яку. Однак не сиділось запорожцю з молодою дружиною. Як тільки чув, що «збираються в коші на татар або на ногайців, то не втерпить — кине жінку і поїде собі в кіш...».
Ще один переказ «На туркені оженюся...», записаний С.Науменком в Запорізькій області в другій половині XX сторіччя, також розповідає про одруженого на туркені запорожця. Як бачимо, сидіти зимівниками, заходити на Січ, брати участь в козацьких радах і походах могли, за переказом, не лише нежонаті, а й одружені козаки-запорожці.

Жіноча активність на Січі не обмежувалася домашнім господарством, вони брали участь й у бойових діях козацьких підрозділів

Войовниче жіноцтво
Отож, жінки були невід'ємною частиною Січі. І їхня активність часто не обмежувалася доглядом за домашнім господарством, вихованням дітей та вигляданням чоловіка-козака з походу. В записаному Д.Яворницьким переказі «Могила Настина» (в інших варіантах — «Могила Насті») відображено зовнішній вигляд та окремі сценарії повсякденного життя відважної отаманші на ймення Настя. Вона носила шаблю, шаровари, шапку і «держала у себе ватагу козаків, а ніхто того не знав, що вона дівка.... Кілька років правила вона за козака. А як умерла, то тоді тільки й дізналися, що вона дівка». Сила і хоробрість цієї жінки, очевидно, були настільки великими, а її дії як ватажка настільки вправними, що козаки навіть не здогадувались про те, що ними керує «отаманша».
Низка письмових джерел також демонструє, що в українських землях в XVI- XVII сторіч була вельми поширена традиція перевдягання жінок в чоловічий одяг, підмальовування вусів, гоління голови і тощо. За твердженням італійського і польського історика початку XVII ст. Олександра Гваньїні, серед загиблих захисників замку Прухнік на Поділлі (опис подій 1524 року) були знайдені тіла переодягнених у чоловічий одяг жінок. «Для того, аби їх не розпізнали, жінки поголили собі голови....».
Мемуарист Михалон Литвин також звертав увагу сучасників на те, що жінки шляхетного стану мають право вільно «бувати в товаристві чоловіків (на відміну від татарських і московських) і носити майже чоловіче вбрання...». Не складали виключення і військові обладунки.
Записаний краєзнавцем А. Ковальовим на Дніпропетровщині (в межах колишніх Запорозьких Вольностей) переказ розповідає про безпосередню участь жінок у бойових діях козацьких підрозділів. В постанні під проводом Якова Острянина (1638 р) активну участь брала дружина козацького сотника Семена Мотори —Варвара. Особливо відзначилась ця жінка під час захисту повстанського табору біля Жовнина на р. Сулі. Острянин нібито доручив Варварі Моторі стріляти особливо важливих персон у ворожому таборі, приставивши до неї шість козаків заряджати мушкети та готувати стріли. За переказом, розвідники Потоцького виявили, що джерелом «особливого зла» з боку козацького табору є відьма, яка безпомилково підстрілює ротмістрів та вельмож. Перебіжчик-реєстровець повідомив, що та відьма зветься Варварою. «Потоцький, нібито, наказав відкривати гарматний вогонь по сякій жінці, яку буде помічено в козацьких шанцях. Дуже багато жіноцтва полягло від розривів порохових ядер». Серед них, за переказом, загинула і Варвара Мотора.

На Січі були «білоголові» — дружини козацької старшини, «дівки-бранки», куховарки, ворожки, які, за необхідності, виконували різні обов'язки

Неслабка стать
Інформацію про участь українських жінок у різного роду військових змаганнях подає не лише значна кількість історичних джерел, але й різноманітні письмові джерела. Серед усних історичних джерел, записаних поза межами Нижньої Наддніпрянщини, особливо виділяється історичний переказ про войовничих жінок з міста-фортеці Буші. Коли переважна частина чоловіків захисників фортеці загинула, жінки та дівчата продовжували чинити опір частинам польського війська, аж доки дружина бушанського сотника Звисного Олена не підпалила пороховий льох.
Джерела свідчать про те, що в козацьких таборах часто знаходилась значна кількість жінок, які супроводжували козацькі загони в походах. Це, як правило, були, «білоголові» — дружини козацької старшини та заможних козаків, «дівки-бранки», куховарки, ворожки-чарівниці, оточені гуртами помічниць, які, за необхідності, виконували різноманітні функції — від сестер-жалібниць до зв'язкових і шпигунок.
Сучасник розгрому підрозділу козацького полковника Донця під містом Заславлем, польський поет середини XVII ст. М. Кучкаревич зазначав, що ввірвавшись в козацький табір, поляки захопили «козацьку чарівницю Солоху», яку спочатку піддавали тортурам, а потім, за твердженням Кучкаревича, спалили. Автор козацького літопису Самійло Величко, описуючи бій під Заславлем, також наголошує на участі в ньому принаймні двох жінок — сестри полковника Донця, яку визначає як учасницю козацького герця і «чарівницю», та її товаришки. Хоча літописець не підтверджує факту спалення «чарівниці», проте зазначає, що поляки піймавши ту «чарівницю з її товаришкою, повтинали їм шиї».
В історичній пісні про козака Супруна («Ой не знав козак»), який, потрапивши в ординський полон, передає сестрі лист з проханням про допомогу, розповідається про військову звитягу сильної жінки, степової амазонки, яка воювала з нападниками на пограниччі і «гнала бусурманів у полон».
Таким чином, маємо підстави говорити, що войовнича козацька спільнота пов'язана з активною участю жінок. Знай наших.

За матеріалами наукової праці «Жінка в культурному просторі Запорожжя» кандидата історичних наук Олександра Кривошия.
Фото: репродукції картин українських художників.

Рубрика: