Історія про зустріч на зупинці з коханням усього життя.
Так буває:) І приклад україночки Тетяни і сирійця Юсефа – зайвий доказ. Багато років тому, спізнюючись до університету, вона радо прийняла пропозицію симпатичного іноземця підвезти. І забула б про це, однак після лекцій вийшла з корпусу і побачила біля входу те саме авто з тим самим іноземцем: Юсеф чекав її, щоб знову підвезти...

 

Чоловік не мав сумнівів, що у нас все складеться: запевнив, що знайшов у мені рідну душу, а не просто «запав» на красу

Віражі долі
"Ми почали спілкуватися. Щодня. Юсеф галантно упадав і вже через 10 днів покликав заміж! Сказав, що у сирійців це всерйоз і надовго, жодних розлучень. Тиждень я думала (він постійно телефонував і питав: «Вже подумала?»), а потім дала згоду і вийшла заміж за іноземця:). На його користь було те, що він був старший на 13 років,і твердо стояв на ногах, мав свій бізнес. А ще не мав сумнівів, що у нас все складеться: запевнив, що знайшов у мені рідну душу, а не просто «запав» на дівочу красу.
Юсеф хотів, щоб я прийняла іслам, але не тиснув, просто багато розповідав про це, водив до мечеті, і це рішення я прийняла теж сама. Після весілля, як це заведено на Сході, стала закритою жінкою. Чоловік сказав: «Ти мій діамант, і маєш сяяти для мене». Я сприйняла це, як ще один прояв любові й турботи.
Незабаром ми вирушили до Алеппо, в одне з найбільших міст Сирії, знайомитися з його ріднею. Місто вразило мене своєю красою і величчю, рідня – кількістю. У Юсефа 8 братів і сестер, а у них – купа дітей (у сестер, зокрема, 13, 11 і 10). Всі мене дуже тепло прийняли, і ми щодня їздили до когось в гості. Вже й місяць закінчився, а родичі – ні. Мене здивувало, як шанують у Сирії іноземців, що, втім, логічно – країна мультикультурна. Я відчула себе тут, як удома. Ще на рік ми повернулися в Україну, щоб я закінчила навчання, а потім оселилися в Алеппо".

Далекоглядний чоловік
"Рік по тому у нас народився син Ахмед, слідом донька Райян, а через 8 років – ще одна, Жанна. Чоловік дуже просив третю дитину, і, схоже, зупинятися не збирається. На Сході у сім'ях традиційно багато дітей: одружуються і виходять заміж рано – у 16, а то й 14 років, адже стосунки до весілля – табу. 99,9% дівчат виходять заміж незайманими, поняття «зустрічатися» немає як такого – навіть заручена пара спілкується суто платонічно.
Тут є приказка, як і у нас: Бог дає дітей – дає і на дітей. Ніхто не каже «не потягнемо». Навіть будучи різноробочим, чоловік заробляє на сім'ю: ціни на продукти низькі, як і на золото, тому жінок балують прикрасами, які вони носять в основному вдома, для чоловіка. Стосунки шанобливі: дружина висловлюється дипломатично, і до неї прислухаються, але останнє слово – за чоловіком. Дітей виховують у строгості, хлопчик з дитинства знає, що його обов'язок – стежити за сестрами.
Дехто вважає, що мусульмани все забороняють дружинам, не випускають з дому. Чесно кажучи, я з таким не стикалася. Чоловіки дбають про них і тому наполягають, щоб вони не ходили самі і не знати де. Повністю забезпечують: чоловік, який не працює, – нонсенс. Жінки ж зазвичай займаються дітьми і господарством, максимум, що можна – працювати вдома, маючи свій невеликий бізнес: кондитерську чи ательє. Є, звісно, і жінки-лікарі або вчителі, але це вибір чоловіка: якщо він дозволяє, дружина працює, а ні то й ні.
Юсеф показав себе прогресивним чоловіком: відрадив мене працювати юристом (судові тяжби – не для жінки), однак запропонував вивчити арабську мову, щоб стати нотаріальним перекладачем. Так я отримала другу освіту, а ще здала на права. Чоловік сказав: «Я хочу, щоб ти розвивалася, ти ж європейка і не маєш відчувати себе тут чужою». І я йому за це дуже вдячна".

 

Минуло вже майже 7 років, як знову живемо у Києві, а моє серце залишилося в Сирії

Завтра була війна
"На жаль, відразу наш звичний уклад життя порушила війна. Так, ми знали, що на сході країни неспокійно, але, здавалося, Алеппо це не торкнеться. Однак ситуація різко вийшла з-під контролю – буквально за дві години було захоплено кілька районів міста. Я у цей час… народжувала молодшу доню! Їхати довелося до пологового будинку, де безпечніше, і за дві години після пологів спішно повертатися додому. Якби я затрималася на 2-3 дні, як треба, не факт, що нас би вже випустили. Виникли проблеми і з реєстрацією дитини: жоден держорган не працював, і лише завдяки українському консулові ми змогли оформити її прямо в аеропорту і все-таки вивезти з країни. 9 днів потому ми були у Києві, де, на щастя, залишилася батьківська квартира. Чоловік приїхав аж через місяць, весь цей час я за нього дуже хвилювалася, адже жодного зв'язку не було. Родина з'єдналася, однак спершу було дуже важко: там залишилося все (житло, гроші, бізнес, кілька будівництв чоловіка), а тут все треба було починати з нуля. Поступово життя налагодилося: Юсеф зайнявся будівельним бізнесом і ремонтами, я відкрила свою юридичну компанію, також працюю гідом-перекладачем і роблю переклади з арабської. Ми купили машину, віддали дітей в арабську школу при мечеті, щоб традиції не забувалися: крім загальних предметів там вивчають Коран, арабську мову, східну культуру. У дітей є час, щоб здійснити омовіння, а дівчатка з 11-12 років ходять закритими".

Світлі надії
"Зберегти сирійські традиції нам допомагає і кухня, до речі, одна з найсмачніших на Сході. Я її освоїла досконало. Дуже люблю готувати махші – фаршировані овочі та ковбаски, які тушкуються 7-12 годин на маленькому, як свічка, вогні. Також балую сім'ю десертами на основі манки з начинкою із фініків, волоських горіхів, фісташок, дбаю про те, щоб увесь рік на столі були фреші. Продукти для арабської кухні в Україні знайти непросто, і вони досить дорогі, однак є спеціальні магазини, де продаються різні крупи і халяльне м'ясо (тварин, заколотих певним чином, без крові і запаху) – згідно з законами шаріату, ми вживаємо лише таке.
Минуло вже майже 7 років, як ми тут, а моє серце залишилося в Сирії… Повернення неможливе: територія непідконтрольна, йдуть запеклі бої. Багато людей загинуло, і серед них, на жаль, чимало наших родичів, племінників Юсефа. Рік тому померла свекруха, і він літав на похорон, я ж більше там не була. Однак не втрачаю надії, що все якось владнається, і ми повернемося в країну, яка стала мені по-справжньому рідною".

Рубрика: