Історія про кохання з другом брата бувшого кавалера і життя на екваторі. 
Крутих поворотів долі нічого не віщувало: Вікторія була студенткою музучилища у рідному Кіровограді, збиралася вступати до консерваторії… А її брат-близнюк навчався у Києві, і якось на великодні свята запросив у гості однокурсника Карлоса. Яскравий еквадорець дуже сподобався дівчині, почали спілкуватися, зустрічатися. Вікторія настільки закохалася… в його іспанську мову, що кардинально змінила професію – вступила до університету на іноземні мови.

 

Альдо виявився нетиповим колумбійцем: він поважає мої бажання, дає свободу, балує – квітами, сніданком у ліжко, квитком на концерт…

Мова кохання
«Повертаючись на батьківщину, Карлос кликав мене з собою, однак я була не готова. Ми продовжували спілкуватися через інтернет вже як друзі, у соцмережах до мене додалися його родичі, зокрема, його двоюрідний брат з Колумбії. Одного разу кращий друг цього брата запримітив мене серед контактів і закохався – просто по фото. Друга звали Альдо. Він мені написав. Спочатку не вразив, я відповідала з ввічливості. Однак він продовжував писати, цікавився мною, так красиво упадав! Наприклад, міг надіслати квіти з іншого континенту, щоб просто порадувати мене. Я зрозуміла, що теж закохуюсь... Запрошувала його до України, але в Колумбії складно отримати візу. Тому вирішила поїхати до нього сама і взяла квиток в один кінець – до Боготи. Хвилювалася, як мене приймуть. Але у його велику родину (Альдо – молодший з чотирьох братів) влилася якось одразу. Мене дуже тепло зустріли, показали місто. Кожен зустрічний говорив зі мною, ніби ми знайомі сто років – дива! Колумбійці взагалі дуже товариські і відкриті, в них немає поняття «особистий простір». Щоправда, не у всіх: батьки Альдо у наше життя не втручалися, хоча ми й зажили одним великим домом, як тут прийнято. Молодь рідко живе окремо – тут це вважається так само круто, як, скажімо, у нас мати власну віллу.

Місцеві порядки
Звикнути до місцевого устрою життя було непросто. Чоловіки тут страшенні власники – так, чоловік однієї моєї приятельки не відпускав її зі мною навіть на каву: «Раптом у тебе хтось закохається, а ти ж моя!». Втім, на роботу відпускати жінок їм все-таки доводиться, суто заради фінансів, і зазвичай вони працюють виховательками, нянями або ж продавцями. Кар'єристками їх назвати складно – вони б самі з радістю сиділи вдома. Колумбійки дуже гарні зовні, мають прекрасні природні дані і жіночні форми. Проте одягаються абияк, без смаку: можуть, наприклад, надіти топ разом з уггі. Люблять дуже відкритий, відвертий одяг – не дивно, бо тут спекотно. Вони дуже темпераментні, тож можуть легко посваритися з подругами на ґрунті ревнощів до мачо, на якого вдвох накинули оком. І загалом увесь час торочать про чоловіків: а мій, а мій… Вони рано виходять заміж, не дуже перебираючи кавалерами: запропонували – треба йти. Зазвичай це цивільний шлюб, але якщо ти при чоловікові – це у будь-якому разі круто. Дітей теж заводять рано, і часто трьох і більше. Багато закінчують школу вже вагітними. Мені як європейці зрозуміти це досить складно…
На щастя, Альдо виявився нетиповим колумбійцем: він поважає мої бажання, дає свободу, балує – квітами, сніданком у ліжко, квитком на концерт… І з ним, як і його сім'єю, у мене все чудово склалося. Я подружилася з його батьком, дуже уважним і турботливим, і з мамою, яка повністю присвятила себе сім'ї та онукам. Однак для себе я вибрала інший шлях – пішла працювати.

 

Залишатися в Колумбії назавжди я не планую. Ми з Альдо хочемо переїхати в Європу або переїхати до України

Суцільне свято
Для мене дуже важливо реалізуватися не лише у родині, а й у професії, і зараз я їжджу на роботу тричі на тиждень в містечко Фусагасуга неподалік Боготи, викладаю англійську. З мовою в Колумбії проблема – зазвичай говорять з помітним акцентом, на спангліш (суміші іспанської та англійської). Добре, що деякі школи приділяють цьому належну увагу – як наша, де директор «просунутий», і тому крім мене є інші викладачі-іноземці: з США, Італії. Крім роботи в школі, я займаюся музикою – викладаю в музичній школі і одночасно беру уроки гри на віолончелі. Ще мене постійно запрошують акомпанувати на фортепіано – у різних ансамблях, на концертах. У Колумбії популярні струнні та духові інструменти, тих же, хто грає на фортепіано, зовсім мало. Тому я нарозхват – практично на кожні вихідні заплановано якийсь культурний захід. Свят тут взагалі дуже багато: ніхто не пам'ятає, чому вони присвячені, але святкують всі з задоволенням. Колумбійці обожнюють відпочивати, в цьому їх національний характер – не дарма вони входять в 10-ку найбільш щасливих націй світу!. На вихідних вони виносять прямо на вулицю колонки і стільці, п'ють пиво, смажать м'ясо, танцюють… Крім звичних нам соціальних танців (сальси, бачати) тут купа місцевих, і танцюють тільки парами, причому, схоже, з пелюшок і до глибокої старості – навіть бабусю, що ледь ходить, неодмінно запросить такий же дідусь. Танці у них в крові, будь-який колумбієць може викладати танці десь у Європі чи Америці.

В гостях і вдома
Колумбія дуже екзотична. Взяти хоча б фрукти, про які у нас ніхто не чув: гуанабана, луло, куруба, бороло… Їх навіть складно описати. Борохо, наприклад, кислий фрукт, який вважається афродизіаком, оскільки він бадьорить, гуанабана має більш м'який смак, трохи схожа на яблуко, але порівняти їх неможливо. Їжа тут дешева, і цілий рік є все, що забажаєш. Колумбійці дуже люблять м'ясо, причому в одній страві поєднують кілька його видів (курку, свинину, яловичину), а ще каву – в країні щорічно випивають близько 4000 мільярдів чашок. Клімат теж екзотичний – це екватор, тому змін пір року немає, погода завжди однакова: спекотно й вітряно. Принаймні, у Боготі, яка, до речі, є однією з найбільш високогірних столиць (2640 м над рівнем моря). День триває з 6 ранку до 18.30 вечора, тому навчання і робота починається рано, о 6.30, і закінчується о 14.00-16.00.
І все це, звичайно, дуже цікаво, але… не моє. І чим далі, тим більше я сумую за нашими продуктами, нашою погодою, особливо за снігом! Залишатися в Колумбії назавжди я не планую. Ми з Альдо хочемо переїхати в Європу або повернутися до мене на батьківщину. Звісно, для реалізації на новому місці треба знання англійської, і зараз я підтягую мову чоловіка, рівень якої поки невисокий. А ще ми говоримо про весілля, яке дуже хотілося б влаштувати саме в Україні.

Рубрика: