Історія про «непрактичне» кохання, французьку свекруху і принцип savoir vivre.
Тисячі україночок живуть не лише в Україні, а по цілому світі. Їхнє життя не менш цікаве, у них теж є купа турбот, вдач і невдач, і вони теж частина нашого жіноцтва. Власне, тому ukrainky.com починає великий тематичний проект #українкиусвіті – про різні жіночі історії наших дівчат за кордоном. Багато хто з них поїхав по роботі і досяг високих посад у міжнародних компаніях, ще більше – живуть у трудовій еміграції і теж мають про що розповісти, інша не мала частина – дівчата, якій вийшли заміж за іноземців. З них і почнемо, бо кохання – передусім:) Завжди ж цікаво, як познайомились, як живуть, чи не шкодують і чи це справді така омріяна доля – вийти заміж за іноземця, до чого, по правді, прагне багато українських жінок.

Наша перша героїня киянка Вікторія, тепер вже з французьким прізвищем Россел, два роки тому вийшла заміж за француза – хлопця з курортного містечка Монпельє Александра Россела. Ще два роки до того зустрічалися, роз'їжджалися і навіть ледь не розійшлися. Познайомилися випадково. Вікторія працювала у Німеччині за програмою AU-PAIR, а на літо через інтернет знайшла практику в невеличкому готелі в Монпельє. І навіть не здогадувалася, чим ця практика закінчиться:)

 

Любов на відстані вже не радувала, і я вирішила все припинити. Буквально через тиждень Алекс приїхав до Києва – з обручкою

Будьмо знайомі
Коли я приїхала на практику, мій французький, м'яко кажучи, був далекий від ідеалу, і я хвилювалася, як все складеться. Дарма: за кілька днів я заприятелювала з усім персоналом і особливо з місцевим хлопцем-студентом Алексом, який підробляв тут барменом. Він приділяв мені багато часу, намагаючись розібрати незрозумілий акцент, і це було дуже зворушливо. Спочатку я його сприймала лише як друга, однак дівчата-колеги стали активно натякати, що Алекс дивиться на мене зовсім не так, як на них, і говорить лише про мене. Я дівчина прагматична, і не хотіла розпочинати якісь стосунки, адже практика незабаром мала закінчитися. Однак Алекс був такий романтичний і галантний, що я не встояла. Три місяці у Монпельє минули, як у кіно: квіти на подушці, освідчення в коханні… Він мріяв відвідати Україну, я – поїздити з ним Францією. До речі, саме завдяки Алексу мій мовний прогрес був дуже помітним)

Далі буде
І все ж літо закінчилося, я поїхала. Однак відстань тільки посилила почуття: ми годинами спілкувалися у скайпі. На Різдво Алекс запросив мене відсвяткувати з його сім'єю і, звісно, я була щаслива прийняти таке запрошення. Розлучатися після цього було ще важче, і через три місяці ми знову зустрілися – вже в Україні. Алекс був приємно вражений нашою гостинністю і кухнею. І швидко здружився з моєю ріднею. Наступного літа мені вдалося влаштуватися у тому ж готелі, що можна вважати дивом, безвізом тоді ще й не пахло. Знову класні три місяці – й розлука. Час від часу Алекс прилітав до України, я ж знайшла хорошу роботу і вирватися не могла. На літо мене вже самі покликали в готель, і Алекс, зрозуміло, був тільки «за», але я втомилася від дворічних «катань» і, по суті, невизначеності. Любов на відстані вже не радувала, і я вирішила все припинити. І буквально через тиждень Алекс приїхав до Києва – з обручкою і пропозицією. Потай я мріяла про це, але не думала, що це все ж стане реальним… Звісно, я сказала «так»!

Продуктивні будні
Весілля ми зіграли у Франції, і жити я залишилася в Монпельє. Перший рік був складним через проблеми з мовою: розмовна французька у мене була непогана, а над граматикою треба було серйозно працювати. Вечорами ми з Алексом писали диктанти і готували моє резюме – для мене було дуже важливо реалізуватися, знайти роботу. І завдяки моїй наполегливості та підтримці чоловіка це вдалося: я влаштувалася працювати в аеропорту, де в нагоді стало моє знання мов (англійської, німецької), отримала водійські права. Алекс теж закінчив навчання і почав працювати у сфері освіти. Нас часто навідують мої батьки, і ми разом подорожуємо Францією, знайомлячи їх з країною.

 

французи цінують найбільше savoir vivre – «вміння жити». Я ж цьому тільки вчуся

Цікава Франція
Франція відкрилася для мене з нового боку. Так, французи бувають часто незадоволені (зокрема, політикою) і завжди готові відстоювати свої права. Зокрема, зовсім не проти провести день-другий на страйку – замість роботи. Щодо роботи тут взагалі нема особливого пієтету – у Франції найменше робочих годин на рік в Європі і двогодинна обідня перерва. Як кажуть самі французи, «ми живемо не для того, щоб працювати, а навпаки». Ще вони так пишаються своєю культурою і мовою, що іншими, знай ти їх хоч десять, принципово не заговорять. І через це здаються зарозумілими. Але це зовсім не так! Вони дуже ввічливі – вітаються і прощаються навіть у черзі. З трепетом ставляться до їжі і вина – гурманство тут у крові. Недарма французька гастрономія занесена до списку нематеріальної культурної спадщини людства. Все дуже смачно… і дорого: те, що у Німеччині коштує 1 євро, тут удвічі дорожче. Як заведено, ми часто ходимо до ресторану, але буває, що Алекс готує вечерю і вдома. Сам: він це любить і робить значно краще за мене. І, зізнаюсь, мене це неабияк влаштовує.

Майже своя
За два роки я тут повністю адаптувалася: з'явилося коло своїх друзів, відносини з батьками Алекса теж склалися. Мені подобається, що вони теплі і шанобливі, однак без задушливої турботи – завжди є певна дистанція. Годі чекати, що вони за першим покликом прибіжать няньчити онуків (а ми про це потроху замислюємося). Втім, для Європи загалом це нормально. Як і те, що мами не засиджуються в декреті, а прагнуть швидко повернутися у форму – і на роботу. Для мене це теж близько. Зараз я читаю книгу Памели Дракермен «Французьке виховання» і розумію, що, не напружуючись, буду звичайною французькою матусею. В цілому, тутешній підхід до життя мені імпонує. Зокрема, щодо стилю (ми багато чули про елегантність француженок, але вдягаються вони переважно у H&M і ZARA і за хлібом на каблуках не виходять), і особливо відпочинку. Стан, який французи цінують найбільше, називається savoir vivre – «вміння жити», бути в поточній миті, тут і зараз, і насолоджуватися нею в повну. Цю навичку вони, схоже, всмоктують з молоком матері, я ж цьому тільки вчуся. Але цілком успішно:)

Рубрика: