Допоможуть віддзеркалення, слова-дублі і секретні жести. Психологи навчили. 
Не те щоб ми хотіли схитрувати або навмисне справити враження, але є такі співрозмовники, з якими ну дуже непросто розмовляти, а знайти спільну мову мусимо. Той самий норовливий начальник чи прискіпливий замовник, чи новий партнер, та навіть свекруха – теж не завжди вгодиш. Так-так, вчили ще в школі про щирість і чесність у спілкуванні. Цього ніхто не скасовує. Але психологи, нейролінгвісти і всілякі енелпішники радять до тих чеснот додати кілька маніпуляцій, які підсвідомо розслаблять навіть невиправного буркотуна. Пити на брудершафт навряд чи після цього будете, а от доброзичлива розмова має скластися.

Змусьте співрозмовника… сподобатися самому собі. Це не про лестощі, а про можливість виговоритися, пожалітися, похизуватися – надайте її. Вислухайте «праведний гнів» того ж капосного замовника, порозпитуйте деталі – покажіть свою зацікавленість, розуміння його зусиль, і взагалі, який у нього золотий характер або ж цікаві ідеї. І от коли почуєте щось на кшталт «добре, що хоч ви поділяєте мої погляди» чи «ну хоч хтось у вашій компанії має здоровий глузд», вважайте, що «клієнт – ваш».

Віддзеркалюйте співрозмовника. Ненав’язливо і непомітно переймайте його ж пози, жести, тембр голосу. Підпер грізно ваш начвідділу рукою підборіддя і ви хвилиною пізніше зробіть те ж. Взялася ваша свекруня нервово перетирати склянки – і ви спокійно беріться за це. Усі ці повтори – але акуратні, доречні – сприймаються як схожість, єдність. А свій свого ж не образить. У влучний момент можна навіть жартома відзначити вашу «однаковість»: «Ой, а ми навіть склянки однаково витираємо».

 

хочете, щоб вас чули і слухали, говоріть м’яко й тихіше, ніж зазвичай

Дублюйте співрозмовника. По суті, те ж віддзеркалення, але не жестами-рухами, а словами. Полюбляє ваш бос звертання «Що скажете?» – спитайте його так само. Повторює свекруха вічне «Ну а шо ж робити» – і ви вставляйте принагідно. Ніби говорите однією мовою. Більше шансів, що вас зрозуміють.

Кивайте головою. Не так, наче у вас нервовий тик, а у такт розповіді того, з ким спілкуєтеся. Це така ж дрібниця, як і дивитися в очі чи злегка нахилятися у бік співрозмовника, але діє безвідмовно. У людини складається враження, що її уважно слухають, вникають, підтримують, погоджуються – ніби кажуть: «Так, так, Іван Іванович, ви все правильно говорите». Хоча насправді може бути сто разів не так, але ж Івана Івановича запереченнями не задобриш.

Знизьте тембр голосу й уповільніть темп мови. По-перше, колись вичитали, що люди з приємним низьким тембром частіше отримують високі посади і їх більше поважають. По-друге, просто згадайте краль із інтимних служб по телефону – вони майже муркочуть. Уподібнюватися не треба, але взяти на замітку варто: хочете, щоб вас чули і слухали, говоріть м’яко й тихіше, ніж зазвичай. Навіть якщо злюка не розтане, як масло на сонці, то точно вгамується – хоча б для того, щоб зрозуміти, що ви там сказали, немов його заколисуючи.

То на кому випробуємо? Заодно перевіримо, чи варто вірити тим психологам, нейролінгвістам і всіляким енелпішникам.