Дивна, але дієва порада від досвідченого психолога. 
Психолога звати Лілія Ахремчик, вона і тренер, і письменник, і блогер, якого читають тисячі жінок. Болю вона точно перебачила достатньо, як і отого зрозумілого людського бажання якнайшвидше заглушити всі переживання, забутися в роботі чи розвагах, бігати по психологах чи подругах-жилетках. Саме це «благе» бажання забути і забутися, вважає Лілія, найбільше шкодить і заважає одужувати.

«Де рана, там не може не боліти. Якщо організм живий, він реагує болем на травму, на захворювання, на збій в роботі.
Рана не загоюється моментально. Давайте знеболюючим помажемо. Давайте пов'язку накладемо. Але рана не затягнеться раніше, ніж спрацюють всі захисні і відновні механізми. Кров не змусиш згортатися швидше, а клітини – швидше регенеруватися. Все відбувається зі своєю швидкістю і у свій час.
Те ж і з психікою. Їй треба дати відпрацювати всі етапи. Не стримувати навмисне (але й не роз’ятрювати рану), не прискорювати, умовно змащуючи один засіб на інший. Треба дати собі відхворіти.
Втрата болить. Розставання болить. Погані новини болять. Дзвінок без відповіді болить. Грубе слово болить. Нелюбов болить. Ігнорування болить. Ревнощі болять.

 

дія будь-якого знеболюючого закінчується, а рана перестає боліти тільки, коли заживає

Треба не бігти від болі, не рятуватися, а… прожити її. Треба хворіти. Як під час грипу, треба відлежатися в ліжку, п'ючи чай з лимоном. Треба прийняти цей біль і цей стан. Визнати і озвучити все, що відчуваєш. "Так, я ненавиджу". "Так, я боюся його втратити, до болі боюся". І відчувати. Плакати. Злитися. Виплескувати гнів. Страждати, розглядаючи фотографії. Писати дурні листи. Можна не відправляти, але писати. Дати собі певний час, щоб прожити біль наповну. Побути в ньому. Не прикрашаючи. Не перемикаючись. Не відволікаючись. Спеціально виділити час для усвідомленого проживання всіх емоцій.
І психіка сама увімкне захисні механізми. Якщо ви не будете їй заважати, увімкне. Переболить і тоді настане апатія, байдужість. Потім прийде спокійне розуміння того, що відбулося. Потім – прийняття ситуації і бажання рухатися далі. Це те, що ви хотіли отримати одразу, негайно, на самому початку. Розумію, дивний рецепт. Але ви самі знаєте: дія будь-якого знеболюючого закінчується, а рана перестає боліти тільки, коли загоюється».

Повністю згодні і, сподіваємося, від цих мудрих слів чиясь душа трошки менше болітиме…

І з часом навчиться спокійно реагувати на будь-яку образу – маємо тут п’ять гідних відповідей на всі випадки життя.