Учитися: є «правило одного дякую», є «правило китайців», є «правило почуттів». Не відмовляйте собі в жодному. 

Так само, як досі не відмовляли колезі, у якої «вічний завал», подрузі, якій «ну дуууууже треба», мамі, бо «ти ж донька і зобов'язана». Знайоме, правда? Нас же всіх з дитинства вчили бути ввічливими, чемними, чуйними, і от тепер ми, дорослі «тітки», працюємо паличкою-виручалочкою, «жилеткою» чи службою доставки, тому що соромимося-боїмося-не хочемо (потрібне підкреслити) сказати прохачам «ні». А потім ще й самі на себе злимося – за безхарактерність і замерзлі ноги, поки везли на інший кінець міста передачу для сестри – їй же самій ніколи, вона попросила.

Те, що наше «ні» може не сподобатися, – нормально. Не треба подобатися всім

Є хороша книжка «Почніть говорити «НІ», яку написала львівська бізнес-тренер Людмила Калабуха. Там чорним по білому написано...
Перше. Треба дозволити собі не робити те, чого не хочеш, перестати боятися осуду і не переходити на підлабузницькі чи виправдальні інтонації.
Друге. Наша негативна відповідь – не катастрофа вселенського масштабу, ми не порушуємо чиїхось меж, а чітко окреслюємо свої.
Третє. Те, що наше «ні» може не сподобатися, – нормально. Не треба подобатися всім. Але треба, щоб з нами рахувалися. І у разі необхідності не мимрити собі щось під ніс, а взяти і вголос не погодитись.

 

Китайці ніколи не кажуть відверте і тверде «ні», а відмовляють, не відмовляючи

Засновниця сучасної школи етикету Bon Ton Аріна Яворських підказала три достойні способи.  Точніше, правила.
Правило китайців. Вони ніколи не кажуть відверте і тверде «ні», а відмовляють, не відмовляючи: «Можливо, наступного разу», «Не впевнена, що зможу…», «Якщо зможу, відразу тобі скажу». Це ідеальний варіант для початківців – наче й чемно вчинили, не згадали «три чорти», але й не погодились на небажану справу.

Правило одного дякую. До кожного «ні» додавати «дякую», навіть якщо дякувати начебто й немає за що. Це чарівне люб'язне слово, мов щит: пом'якшує ваше «ні» (наче це відповідь на пропозицію, а не на «страшенно велике прохання»), не залишає шансів на образливі докори (мало хто виявить нахабство у відповідь на ввічливу дяку) і ставить крапку у подальших дискусіях і наполяганнях.

Правило почуттів. Саме ними треба пояснювати неможливість виконати прохання. Не справедливими аргументами про брак часу, сил, бажання (дивно, але саме вони завжди викликають образу), а простим людським «не хочу підвести», «відповідаю за інше», «хотіла б, але наразі не маю змоги».

А тепер, будь ласка, перечитайте ці правила тричі і вивчіть напам'ять. Ви ж не відмовитесь?:)