Прості поради від знавців стресових ситуацій, навіть прес-секретаря Нацполіції. 

Страх заволодів тілом і думками, нервово трусяться руки, зрадливо тремтить голос перед суперважливим виступом або тіпається ліве око, коли репетує начальник, чи може накинулась якась істеричка в магазині, чи потрапила в ДТП… Стресових ситуацій, на жаль, безліч. Як бути нам, простим смертним, яких, на відміну від пілотів чи спецназівців, не вчать блискавично гасити свій психоз і бути взірцем зібраності й спокою? Класно, якщо ви вдома і під рукою запашна розслаблююча ванна, м’ятний чай чи посуд, який ви можете розтрощити. А як бути, коли ось він – кабінет начальника, ось вона – презентація, де на тебе чекає виступ…і ось воно, рідне – серцебиття таке, що аж у вухах дзвенить. Як швидко заспокоїтись?

Звісно, у кожного з нас свої методи. Хтось уявляє райське місце й видихає, хтось бачить «тусовку чєлавєчків, які бігають голяка», хтось мне все, що є під рукою (ну, чи ручку ламає, то вже особисте:).

За будь-якої безвихідної ситуації я іду й купую собі каву і пончик. На останні гроші.

Найпростіший і найуніверсальніший спосіб радять йоги: переключити увагу з зовнішньої ситуації на ваше внутрішнє дихання. Вдих – видих – вдих – видих. Аж так, щоб чути роботу своїх легенів, рахувати кожен свій подих. Комусь треба з десяток інтенсивних вдихів, комусь – парочка медитативних глибоких і п-о-о-о-овільних видихів.

Якщо дихання не допомогло, психологи рекомендують «заземлитись» – взятися рукою за щось металеве, потримати руку під потоком води і спрямувати свої думки саме на це тілесне відчуття.

А от прес-секретар Нацполіції Вінниці Тетяна Плахотнюк розказала по-секрету, що перед чимось дуже відповідальним завжди собі каже: «Навіщо боятися того, що неминуче. Цей фаталізм і рятує, коли коліна трусяться».

Магістр історії з Літературно-меморіального музею-квартири П. Тичини Богдана Тараніна, яка щодня працює з різними (і не завжди ввічливими) людьми, вважає, що треба дозволити собі похвилюватися, понервувати і: «... мені вже не хочеться. Я можу, тому більше не хочу». А якщо її хтось дратує по саме нікуди, вона переказує інцидент з цією людиною, але з гумором. «Що смішне, те більше не лякає. За будь-якої безвихідної ситуації я іду й купую собі каву і пончик. На останні гроші. Навіть знаходячись десь на автозаправці о 2 ночі біля зламаної машини, на якій я мала бла-бла-каром їхати до університету. Але, і це головне, треба любити людей. Вони класні і завжди знайдеться хтось, хто підтримає під ліктик і вкриє ковдрою в нічному плацкарті».

Учительці школи Оксані Нестеровій допомагає «зміна картинки»: залишити приміщення, де знаходиться об’єкт стресу. Інколи навіть доводиться виходити з класу – походити, знову ж таки, видихнути, випити склянку води, подивитися на небо, завмерти так на кілька хвилин – і нерви теж затихнуть.

Читайте також: Я нічого не встигаю. Що робити?

коли стикаюся з агресивними людьми, обожнюю їх «вбивати» спокоєм

А от затята театралка, засновниця «Дикого театру» Ярослава Кравченко в стресових ситуаціях або ж коли виникає непередбачувана проблема питає саму себе: чи можу я прямо зараз це виправити? Може – виправляє, не може – просто розслабляється, чого дарма нервувати. «У мене девіз: немає нічого, що не можна змінити, окрім смерті. Тож якщо всі живі все розв’яжеться:). А коли стикаюся з агресивними людьми, обожнюю їх «вбивати» спокоєм: вони на тебе нападають, кричать, сварять, а ти незворушно, мов за скляною стіною, на них дивишся або й взагалі не дивишся – робиш свої справи далі й цілковито ігноруєш їх. Досягнути цього дзену не просто, але раз по раз і навчишся».

Виконавчого директора аналітичного агентства «Левіафан» Наталю Гузь часто заспокоює саме… крик, тобто можливість викричатися в безлюдному місці. Та якщо стрес підкрався на роботі, зізнається по секрету, несамовито рве папір. І чим агресивніше рве, тим швидше заспокоюється.

Режисер Леонід Кантер у стресовій ситуації завжди пам'ятає, що завтра однаково настане незалежно від того, в якій ж… ситуації ти опинився сьогодні. Тому «піднімає кришку чайника» і рухається далі.

Поки все це читали, до речі, заспокоїлися. Хай це буде теж порадою – у стані кипіння читати «Українок»).