Життєві поради від тих, хто «завдяки» професії часто чує зауваження. Навіть від Коко Шанель. 
Не секрет, що саме представники творчих професій найбільш потерпають від критики. Ще, можливо, працівники сфери послуг, але критика тут, швидше, узагальнена, а не спрямована персонально – на здобутки, здібності чи результат роботи. Наш улюблений і відомий сценарист, а також досвідчений журналіст Алла Сніцар як ніхто знає, що таке критика, і поділилася своїм досвідом, як вона вчилася реагувати на критику. Корисним не лише тих, хто працює у творчих професіях, а й для кожної, хто щоразу переймається через чужі зауваження чи негативні відгуки.

Я і критика
«Ти що образилася? - Ні, я за сокирою...» Жарт, який дуже точно відображав моє ставлення до критики в юності. Після будь-якого зауваження на свою адресу я переходила на військовий стан. Сперечалася до останнього, доводячи власну правоту. А якщо противник все-таки не здавався, він тут же потрапляв до чорного списку. Я демонструвала йому холодну байдужість, іноді презирство, при кожній можливості показуючи, що наші відносини вже ніколи не будуть такими, як раніше.

Люди реагували по-різному. Хтось вибачався і отримував моє "прощення", хтось дивувався, хтось приймав виклик і критикував ще дужче. Одним словом, мої зв'язки зі світом нагадували вічний бій. Однак справа навіть не в тому, що відчували інші, а в тому, що відбувалося в цей час зі мною. Я страшенно переймалася, прокидалася і навіть плакала ночами. Сто разів прокручувала неприємні ситуації, подумки сперечалася з опонентом, відшукуючи сотню нових доказів його неправоти. Я витрачала на всю цю нісенітницю купу часу і сил, доки не зустріла одну людину.

Це був дорослий чоловік, редактор видавництва, в яке я відправила свої оповідання. Прочитавши їх, запросив мене на зустріч. Спочатку, як це роблять професіонали, похвалив, а потім перейшов до зауважень. Їх виявилося небагато, але цілком достатньо, щоб запустити механізм моєї звичної реакції. Я тут же встала у бойову стійку і почала захищатися. Я була впевнена, що так чинить кожен, хто себе поважає, і що саме за тверду позицію поважають ще більше.

Редактор подивився на мене з веселим подивом, а потім сказав: «Я думав ви впевненіша в собі. Втім, це може прийти з роками. А може й не прийти». Оповідання мої тоді так і не надрукували, але не в цьому суть. Я довго думала, до чого тут впевненість? Лише подорослішавши, зрозуміла: напад – кращий засіб захисту для слабких. Сильні захисту не потребують. А критика – це неминуча реакція світу на будь-який людський вчинок. Написала ти картину, зняла кіно, виступила з доповіддю, зробила наукове відкриття, пошила сукню, поставила спектакль, заспівала пісню, розлучилася, вийшла заміж – чекай оцінки оточуючих. Хочеш того чи ні, але вона буде.

 

критика – це неминуча реакція світу на будь-який людський вчинок. Хочеш того чи ні, але вона буде

Про рум"яних критиканів
На днях я зіштовхнулася зі старою знайомою – колегою. Останній раз ми бачилися років зо три тому. Тоді Ліля була сповнена грандіозних планів. Вона писала книгу – історико-фантастичний роман про кілька епох. З Лілею тоді неможливо було розмовляти про щось інше, всі теми зводилися до майбутнього шедевру. Пам'ятаю, за півгодини я дізналася про царські династії більше, ніж за весь курс шкільної та університетської програми. Я не сумнівалася в її успіху, Ліля дуже талановита. А коли ми побачилися зараз, подумала, що у неї сталася якась біда: в очах невимовна туга.
- Ну як, надрукувала роман? – спитала я.
- Надрукувала, – неохоче відповіла вона. – Але краще б не друкувала.

Справа в тому, що перші читацькі відгуки в інтернеті були, м'яко кажучи, не найкращими. Історики разом з фантастами розгромили книгу. Знайшлося два-три захисника, але й ті, зрештою, підкорилися "грубій силі". Так вже у нас заведено: критикувати набагато цікавіше, ніж хвалити. Ліля виявилася зовсім не готова до цього. Вона була розчавлена і твердо вирішила більше ніколи не писати.

Треба вчитися відрізняти критику від критиканства. І якщо перша – річ здебільшого корисна, то друге завжди є деструктивним. Є особлива категорія «рум'яних критиків», яким лише дай висовитися. Вони висловлюють свою «компетентну» думку з будь-якого приводу і завжди протилежну вашій. Їх потоки жовчі нескінченні. Цим людям подобається самостверджуватися за чужий рахунок. Самі ж вони нічого не створюють, просто не здатні. Тому критика стає для них найкоротшим шляхом завити про себе.

Тож чи варто звертати на це увагу? Краще ставитися з поблажливою посмішкою. Як говорила Коко Шанель: «Мені все одно, що ви про мене думаєте – я про вас не думаю взагалі». Посміхнутися і піти далі. Подумки пробачити кривдників і навіть їх пошкодувати. Можливо, для них критика – єдиний спосіб відчути себе щасливими. І в жодному разі не вступати в дискусію. Будь-які аргументи виглядатимуть, як спроба виправдатися. Горде мовчання – привілея королев.

 

Єдиний вірний спосіб йти вперед - це довіряти собі і тим, хто по-справжньому бажає вам добра

Краще щіплення
Але й навіть суб’єктивна критика здатна принести користь. Наприклад, допомогти зрозуміти, що неможливо та й не потрібно подобатися всім підряд, що люди різні, і якщо реагувати на кожен чих, життя перетвориться в одну велику проблему. Вміння пропускати хамство повз вуха – краще щеплення від дурнів. Пам'ятаєте стару мудру фразу: все, що нас не вбиває, робить сильнішими. Точніше й не скажеш.

Інша річ – критика конструктивна. Втім, навчитися приймати її без образ – лише половина справи. Витягти максимум корисної інформації – ось головне завдання. Ми не здатні побачити себе збоку. Вірніше, те, що ми бачимо, не має жодного стосунку до дійсності. Як в «Службовому романі». Хіба думала Людмила Прокопівна, що в очах колег вона – мимра? Навіть не підозрювала. І якби не Новосельцев, а потім Вірочка – так мимрою й залишилася б.

Не поспішайте відмахуватися від зауважень. Сприймайте їх з гідністю, як зайвий стимул до самовдосконалення. Подякуйте людині за відвертість і обов'язково зробіть висновки. Тільки не займайтеся самопоїданням і не сприймайте чужу думку на всі сто відсотків. Критика – не істина в останній інстанції. Дуже часто вона суб'єктивна і повністю залежить від смаку того, хто критикує. Ну не подобаються йому ваші манери (хода, зачіска, праве вухо). Не подобається і все тут. Що ж тепер, застрелитися? Єдиний вірний спосіб йти вперед – довіряти собі і тим, хто по-справжньому бажає вам добра".

Фото: з рекламних кампаній Dolce & Gabbana, а також Idda van Munster