Чому їх носять і наречені, і гідеси, і співачки. 
«Бо це жіночність, небанальність, це альтернатива «мімішності» і оверсайзам, які заполонили магазини», – відповідає сама Олена Бортник. А її клієнтки відзначають витонченість силуетів, певний ретрошик – багато суконь з оксамиту, у глибоких насичених кольорах і цікавих поєднаннях. Навіть дивно, що Олена не дизайнер за професією: закінчила Київський торговельно-економічний університет, факультет готельно-ресторанної справи. Довгий час працювала у ресторанному бізнесі – жартує, що одна з небагатьох рестораторів, хто мав профільний диплом. Розвивала відомі у Києві ресторан-кондитерську «Щастя», ресторан «Кіфлик» – з тих пір впевнена, що все можливо і кожен здатен ну майже на все. Частково тому й наважилася покинути насиджене місце, повністю змінити сферу, відкрити свою справу і буквально за рік вже продавати колекції Sуконька в шоу-румі в центрі столиці. За власні заощадження, без чиєїсь допомоги.

 

так склалося, що колекції почала створювати під певну ідею фотосесії

Одного разу, сидячи в барі з коктейлем, я подумки повернулася до того, що давно хотіла створювати одяг. Знаєте, це ті думки, які з’являються невідомо звідки і раціонально-логічного пояснення для них нема: ти просто впевнена, що маєш це робити, іншого не дано і бути не може. І річ не в коктейлі, кілька ковтків якого дають тобі цю впевненість. Це ніби щось з космосу тобі каже: «Олено, час творити щось прекрасне настав». Далі тебе вже несе:)
Звичайно, багато хто не зрозумів, навіщо з ресторану я перейшла в ще одну справу, якою займаються всі, кому не ліньки. Але мені так захотілося. І цієї причини мені достатньо.

Почала з логотипу. Два чи три місяці спроб, перемовини з дизайнерами – то були муки. Наш слоган – «характер твого гардеробу». А характер визначає почерк, то зрештою перевели у вектор від руки написану назву марки, я видихнула і почала думати, що і як шити. Якось так склалося, що колекції почала створювати під певну ідею фотосесії. Можу навіть слухати пісню якусь, і раптом вимальовується в уяві образ. Перша ідея мала назву «Sуконька в барі», друга – «Sуконька і той, хто старший». Надалі продовжуватиму в тому ж форматі, теми маю на два-три роки вперед. Перший фотосет, до речі, повністю зроблений, так би мовити, по дружбі. Знайомий фотограф взявся, бо, як і я, хотів спробувати зняти на плівку. Подружки виступили моделями. Бар по знайомству надав місце. Перша колекція обійшлась дуже дешево: пошив екземплярної сукні, витрати на каву і коктейлі в барі, плівка і світло для фотографа. І приємно здивувала реакція людей: не очікувала, що мій дизайн сподобається аж стільком, то було неочікувано і, хай йому грець, приємно!

Після першої колекції чітко зрозуміла різницю між дизайнером і конструктором-швеєю: мислити не шаблонно і «бачити» кінцевий результат можуть не всі. Конструктори часто мені кажуть, що так поєднувати кольори не можна, що така модель рукава, скажімо, виглядатиме негарно. А я весь час кажу: «Ніііі, так можна, так буде гарно, я знаю». Все-таки шиють, визнають, що справді виходить непогано.

 

хочу, щоб у наших дівчат була альтернатива «мімішності» і оверсайзам, які заполонили магазини, щоб у вбранні відчувався характер

Першу сукню подарувала солістці Vivien Mort Дані, я меломан і приємно «доторкнутися» до музики хоч у такий спосіб. А першою придбала нашу сукню – оксамитовий зелений сарафан – київський гід у капелюшку Софія Грабовецька. В одній із суконь – білій, найбільш популярній, до речі – наша клієнтка навіть розписувалася, дуже цим фактом тішуся. Відчуття, що хтось одягає моє вбрання на важливу подію, дуже класне, чесно.

Мої сукні, зрозуміло, – це втілення мене, мого розуміння краси, стилю, результат усього, що я бачила, чула, читала, уявляла. Я не створюю того, що не носила би сама, зараз при нагоді і хорошій погоді завжди одягаю щось із своїх колекцій. Дуже хочу, щоб у наших дівчат була альтернатива «мімішності» і оверсайзам, які заполонили магазини, щоб у вбранні відчувався характер. Тому у нас можна замовити сукню під свої розміри або ж «підігнати» готову. Я люблю індивідуальний пошив з двома примірками.

Постійно чомусь вчуся, і ще багато чого мушу навчитися, особливо, в розвитку і рекламі марки. Я досить закрита людина, хоч і комунікабельна. Писати про бренд і про себе в соцмережах, брати участь у фотосесіях – це для мене вихід із зони комфорту. Маркетологи в один голос радять: «Олено, треба голосно і всюди заявляти про себе і свій бренд, він того вартий», а я що не напишу, то виходить колонка у жанрі «ми сміємось, щоб не плакать» – сарказм і самоіронія поки основні мої інструменти взаємодії з аудиторією. Думаю, потрібно вчитись серйозності:)

 

у нас можна замовити сукню під свої розміри або ж «підігнати» готову. Я люблю індивідуальний пошив

Наразі Sуконька – це я і дві швеї-конструктори. Поки не відчуваю потреби в розширені: перед тим, як будувати дім, потрібно мати надійний фундамент, у мене зараз період побудови фундаменту. Ми продаємося у шоу-румі Vivien, там же й наш цех-майстерня.

Якби мала нагоду почати все спочатку, то все б зробила так само, без змін. Найскладніше було наважитись і почати справу, яка абсолютно була мені невідома, залишити кухню. Але зараз я розумію, що будь-який бізнес має спільні риси і схеми: в ресторані маєш справи з продуктами, зараз – з тканинами, мої швеї – ті ж кухарі, а закрійник – шеф-кухар, такі паралелі, тому адаптуюся досить легко. Так само в будь-якій справі кожен на своєму рівні має виконувати роботу якісно і вчасно.

Головний цензор – я сама. Це не егоїзм, а певна карма. Питання в тому, що я рідко буваю задоволена: завжди здається, що можна було б краще, тому й не боюсь критики – до неї вже сама себе встигаю і покритикувати, і зробити внутрішню роботу над помилками. Взагалі критику вважаю більш корисною, ніж похвалу, принаймні, в бізнесі. Я взагалі прислухаюсь до багатьох, чую, правда, не всіх. З часом навчилася фільтрувати почуте, виділяти дійсно корисне, інакше можна загубитися в цьому хаосі порад.

 

Не люблю, коли людина – ходяча реклама логотипів, не розумію поклоніння маркам. Це, напевно, мої єдині табу

Так, брендів одягу більшає, на «Всі. Свої» вільного місця нема. Але це добре, на ринку залишаються найкращі. Я в цьому сенсі банально вірю: якщо створюєш щось від душі, щось своє, а не копіюєш, робиш це щиро, маєш певну мету – щоб дівчата мали можливість за доступними цінами одягатись красиво – то обов`язково з`явиться твій клієнт, і ти свою нішу займеш.

Можливо, від мене дивно звучатиме, але мені байдуже, як людина одягнута – головне, щоб їй було комфортно. Мене навпаки насторожує, коли одягаються за останніми трендами фешн-пропаганди – а де ж індивідуальність? Не люблю, коли людина – ходяча реклама логотипів, не розумію поклоніння маркам. Це, напевно, мої єдині табу. А так у моді обмежень не маю. Хіба ще не дуже надихають мене леопардові принти і міні-спідниці.

Почавши свою справу я вкотре впевнилася, що людина я складна:) Підгрунтя будь-якої справи – не дружба, а чіткі плани і обов`язки. Більш ясно зрозуміла свої сильні і слабкі сторони: наприклад, мені важко дається монотонна робота, і добре знаю, що краще її доручити комусь іншому, а за той час намалювати п`ять ескізів. Ще зрозуміла, що небезпечно не виділяти час на відпочинок і особисте життя, інакше гарантоване виснаження і вигорання – такий етап був. Але й мало часу приділяти роботі теж небезпечно. Потрібно самій шукати баланс, щоб і працювати, і вчасно відключитись від роботи.

 

Наша назва – sуконька – відображає не класифікацію одягу, а певну філософію

Зараз моя справа – це мій пріорітет. У планах створювати сукні різного стилю: додати street style, casual. До речі, Sуконька – це ж не лише сукні, у другій колекції була спідниця і брюки. Наша назва відображає не класифікацію, а певну філософію, і ми розширимо асортимент: я і верхній одяг хочу шити і про взуття думаю. Хочеться, щоб sуконьку одягали жінки, якими я надихаюсь. От нещадавно випадково подивилась інтерв`ю з Ніною Матвієнко – неймовірна жінка, хотілося б створити щось для неї. Це такі приємні плани-бонуси.

Рубрика: