Як і чим наші прабабці захищали і облаштовували дім: традиції та обереги. 
Це зараз забудовники не переймаються, де зводити багатоповерхівки: отримали дозвіл і гайда рити котлован. А наші предки підходили до всього, що пов’язане з домом, дуже зважливо і забобонно:) Переймати їхні погляди навряд чи варто, але ознайомитися цікаво – наші колеги з інформаційного порталу В світі зібрали різні факти про традиції наших предків.

Хороше місце
Його обирали кількома способами. Дивилися, де лягають домашні тварини: вважалося, що вони лягають тільки в гарних місцях. Ще на ніч клали на землю речі і перевіряли чи з’явиться на них роса. Вологе місце оминали. Ніколи не будували хату на перехресті, бо там могли «діяти» відьми, туди кидали «погані» гроші, тобто вважали «нечистим».
Не рекомендували зводити житло там, де було кладовище, де був зруйнований храм, де в дерево влучила блискавка.

Будівельна бригада
Сам процес зведення житла відбувався за участі майстрів та толокою, завдяки взаємодопомозі громади. Для всіх помічників господарі готували велике частування. Були й винятки. Наприклад, на півночі Чернігівщини, де переважала зрубна хата з нештукатуреними стінами, толоки не робили, обходились власними силами або роботою найманців.
Існувала традиція на кутах майбутньої хати закопувати монети, певні предмети побуту, щоб господарі жили щасливо, завжди мали гроші. Великого значення надавали такому етапу будівництва, як вкладання сволоку. На цій великій балці трималася фактично вся стеля. На ній зображували хрести-обереги. Крили хату або самі господарі, або ж запрошували умільців. Кінець будівництва знаменувало обрядове деревце, що встановлювалося на горищі.

 

Щоб у домі добре жилося, необхідно було, по-перше, задобрити усіх духів, котрі там проживають, і, по-друге, треба за будинком дуже слідкувати

Дух хати
Коли входили у новобудову, то із старого житла прагнули перевести й хорошого домовика. Дехто вважав, що він сам переходить за господарями, а деякі спеціально брали певні речі зі старої хати, запрошували домовика.
Ставлення до нього було двояким, бо цей дух міг робити або щось хороше, або й зашкодити. Коли у хаті творилося щось неладне, то ставили на порозі мисочку з молоком, щоб задобрити і підгодувати домового. Коли у житлі щось загубилося, то господарі прив’язували до ніжки стільця шматочок тканини, примовляючи: “Ти цю річ забери собі, а оту поверни мені”. Та, переважно, люди вважали домового добрим.
У хаті могли жити й інші духи, квартируючись, найперше, у просторі печі. Це було місце домашнього вогнища, що наділялося сакральністю ще з прадавніх часів. Люди вірили, що якщо кидають у вогонь їжу, то вони віддають цей харч своїм предкам. Відголоски таких уявлень зберігалися і в ХІХ, і в ХХ ст. Наприклад, біля печі господарі залишали страви на Різдво, віддаючи данину померлим родичам. Деякі старожили казали, що за піччю живе спеціальний дух – «запічник». Щоб його не прогнівити, піч старанно доглядали, обов’язково білили.

Речі-обереги
Візерунки на рушниках (Дерево Життя, солярні знаки) мали оберегову функцію, захищали людину від всілякого зла. Хата була мікрокосмом людини, де та робила все, щоб їй добре жилося. На божнику, окрім ікон, зберігалося освячене зілля, складалися свічки. Злі сили проникали у цей внутрішній простір із зовнішнього, “чужого” світу, з вулиці.
Захист від них – обходи обійстя зі свічкою, підкова на щастя. Прорізи для дверей та вікон – це найбільші “зони ризику”, через які могло просочуватися щось нехороше, і тому їх слід найбільше охороняти. Звідси й заборона передавати будь-що через поріг. Прорізи дверей прикрашалися різними символами, оберегові знаки мала й різьблена лиштва над вікнами.

Правила поведінки
Щоб у домі добре жилося, необхідно було, по-перше, задобрити усіх духів, котрі там проживають, і, по-друге, треба за будинком дуже слідкувати. Вважалося, якщо у хаті неохайно, то й життя буде неохайним. Стежити за порядком у домі було обов’язком жінок. Щотижня (деякі рідше) вони натирали долівку, часто підмазували стіни, особливо перед святами.
Освітлювали житло за допомогою світоча чи каганця. Світоч – це дерев’яна труба чотирикутної форми, що опускалась до середини кімнати, і на неї чіпляли решітку, де вкладався вогник.

А ще у наших прабабусь були свої канони краси – прочитайте тут, як і чим вони причепурювалися.

Фото з відкритих джерел, а також українська старовинна листівка з колекції Юрія Тютюшкіна «Квітують мальви біля хати»

Рубрика: