У ненашого Хеловіну є наше "свято"-побратим: теж з 31 жовтня на 1 листопада, теж з містичними обрядами і давньою історією – називається Велесова ніч.

Відзначали ще наші прапрапрапрапрабабусі. І завзятіше, ніж нинішня молодь ніч усіх святих. У привидів чи мерців не перевдягалися, але дотримувалися не менш дивних звичаїв – дуже вірили у всесильного Велеса. Знаєте ж, хто він? Язичницький бог-опікун усього живого і, передусім, душі, покровитель віщунів і ясновидців. Саме він дарував людям достаток, у нього вимолювали добрий врожай, здорову худобу, багате господарство. І чомусь саме його «день народження» наші предки запровадили з 31 жовтня на 1 листопада.

Надвечір збирали увесь дріб'язок в гаманці чи якісь частування і роздавали бідним, аби достаток повернувся сторицею. За вечерею згадували померлих родичів, ставили свічку, щоб їхня душа знайшла дорогу до дому, і залишали для них на ніч на столі трошки смаколиків. Ще вірили, що Велес сповнить усі бажання, і перед сном загадували найпотаємніше. А якщо мучила якась безвихідь, то подумки питали рішення у померлого родича – він ніби обов'язково мав наснитися і відповісти.

Гарбузами не бавилися, привидами не лякали, але боялися іншого. Наприклад, позичати гроші у переддень – інакше весь рік у скруті. Дуже остерігалися появі незнайомців-путників у Велесову ніч – вважалося, що вони несуть втрати у хату і ще – не повірите! – боялися зустріти чорного пса: наче незабаром за ним прийде ворог і зіпсує життя всій родині.

Ми зараз лише посміхаємося «велесовим» страхам і хеловінським традиціям. Але обидва «свята» об’єднує одна добра, як на нас, річ – пам'ять про тих, хто вже не з нами. То, може, хай сьогоднішній вечір стане ще одним приводом їх згадати.

До речі, історію про Велесову ніч дізналися з дуже хорошого сайту UA Modna.

Рубрика: