Правнучка Каменяра про нього, Франковий рід та свою творчість. 
У родині Якова та Марії Франків було три сини – Іван, Захар, Онуфрій та дочка Анна. Коли батьки померли, брати залишилися під опікою вітчима та мачухи. Іван вчився, утримував себе проведенням уроків, Онуфрій був ковалем, мав мистецький хист, навіть навчався різьбярства у Дрогобичі. Захар та Онуфрій працювали на батьківському обійсті в Нагуєвичах. Саме Іван Франко дав частину грошей братові Онуфрієві, на той час вже одруженому, щоб той зміг купити будиночок у Підгірцях під Калушем. 22 серпня 1906 року в сім’ї Онуфрія Франка народився наймолодший син Омелян-Володимир – дідусь Олесі Франко.

Власне, родичі Каменяра досі живуть у Калуші, Підгірцях, Нагуєвичах, але пані Олеся залишилась чи не єдиною прямою родичкою та ще єдина з нового покоління «франківців», якій передався творчий хист письменника. Вона живе на два міста – у Калуші та Франківську, одружена, має сина, є знаною у своїх містах піаністкою: закінчила музично-педагогічний факультет педагогічного інституту імені В.Стефаника, навчає діток у дитячих музичних школах – цьому присвятила своє життя, має звання «викладач-методист».

"Україночки", а саме наш автор Наталія Храбатин, зустрілися з пані Олесею – доброзичливою, жіночною, м'якою – і наче доторкнулися до тієї доброї давньої української інтелігенції, яку формував, зокрема, і її прадід.

 

Я виросла в будинку, де вже 27 років діє музей-оселя родини Івана Франка

Чи важко жити із знаменитим прізвищем?
Це велике щастя бути продовжувачкою Франкового роду. Але це також велика ноша і велика відповідальність. Своєю діяльністю я прагну продовжити Франкове слово. У мене навіть є свій вірш «Не пора», який став піснею.
Мені близька Франкова поезія, в дитинстві я виховувалася на його казках. В сім’ї завжди панували українське слово й пісня. До нас приїжджало багато знаних гостей – композиторів, поетів, літературознавців, науковців. Тому ще в дитячі роки почала усвідомлювати своє знатне родове коріння. Чим дорослішою я ставала, тим більше розуміла, яке це щастя, що мій поріг переходять такі люди. За це я дякую долі…

А що в родині розповідали про Івана Франка?
Я чула від дідуся, що той часто навідувався у Підгірки, зараз це пригород Калуша. Я виросла в будинку, де вже 27 років діє музей-оселя родини Івана Франка. За розповідями дідуся Омеляна, Франко дуже любив дітей, завжди привозив для них цукерки. Діти до нього горнулися. З моїм дідусем Іван Франко гуляв лісом, ловив рибу. Як тільки він приїздив, у хаті збиралося багато людей. Кожному було цікаво посидіти, поговорити з Франком. З селянами Іван Франко поводився дуже чемно, з кожним здоровався за руку. Вбирався він у звичайне вбрання і ніколи не виглядав на пана.

Ви чи не єдина з роду Івана Франка, кому передався поетичний талант...
Вірші писала ще зі школи. А от перша поетична збірка «Істина життя» вийшла наприкінці 2014 року. У виданні допоміг член Національної спілки художників України Йосип Осташинський з Києва. А на сьогодні у творчому доробку є вже п’ять поетичних збірок, презентація п’ятої «А вже осінь прийшла у мій сад…» відбулася зовсім недавно. Також я є співавтором багатьох всеукраїнських збірок. Пишаюся, що є членом Української асоціації письменників, Спілки християнських письменників України, інших творчих об’єднань.

 

Я вкладаю свої почуття у слово і пісню

Але справою життя ви вибрали все-таки музику?
В дитинстві у мене були танцювальні здібності, але музика завжди переважала всі захоплення. Вдома у нас був віденський рояль 1847 року, старший за Франка. Влітку, коли приїжджав з Києва вуйко Дмитро, то він часто сідав за інструмент та імпровізував, награвав мелодії дитячих та українських пісень, а я із задоволенням їх повторювала. Від того часу музика стала для мене основним заняттям у житті.

Ваші вірші дуже жіночні, ніжні, витончені… І завжди присутня тема осені – чому так?
Я закохана в осінь, незалежно чи вона сонячна чи дощова, чи похмура, чи вітряна… Я вкладаю свої почуття у слово і пісню. Осінь – моя найкраща пора, восени я народилася.

А за вікном пора моя,
Не літо, не весна… Вже осінь
Така поважна, мовчазна,
Мов королева пишнокоса.
Моя красуня осяйна,
Така задумлива, мрійлива,
Чарує ніжністю вона,
Від цього я така щаслива!

А що у творчих планах?
Планую разом із поетесою Марічкою Дзвінкою видати «Музичну абетку», де озвучена кожна літера – буде 33 дитячі пісні. Також у планах видання інструментальної збірки для навчання діток у музичних школах. Я працюю з дітьми, тому не можу обминути дитячої тематики…

Проте осінь закінчилася – наближається Різдво. Чи є якісь цікаві різдвяні традиції, які збереглися у родині Франків?
Пригадую, коли я ще вчилася у музичному училищі в Дрогобичі, то не завжди встигала на Святвечір додому. Тоді я їхала у Нагуєвичі до родини по лінії Захара Франка. А там традицій дотримувалися давніх, навіть менші діти ховалися під стіл на солому. Але була й цікавинка. Якщо зазвичай на Святвечір кутя є основною стравою, і її куштують першою, то у Нагуєвичах газда ставив кутю на піч, щоб залишалася теплою, і подавали кутю до столу останньою. Так, ймовірно, і Франко завершував святу вечерю кутею…

Маємо ще одну цікаву розповідь про сім'ю, традиції, почуття, творчість – нашої улюбленої Ади Роговцевої, почитайте тут.

Фото Наталії Храбатин, з архіву Олесі Франко, а також з відкритих джерел

Рубрика: