Про коалу, вкрадені цукерки і Діда Мороза – веселі спогади і дитячі фото телеведучих ZIK.
Щодня ми бачимо цих дівчат серйозними і зібраними у прямих ефірах, випусках новин чи в авторських програмах. А насправді вони такі ж як і ми – вірять у казку, чекають дива і розпливаються у безтурботній посмішці, згадуючи дитинство і найяскравіший Новий рік. Навіть поважна Наташа Влащенко – генеральний продюсер телеканалу. Нехай їхній приклад і коротенькі новорічні історії спонукають і вас, наші україночки, пригадати все добре й дивовижне – обов'язково за святковим столом!

 

НАТАША ВЛАЩЕНКО, ведуча ток-шоу «Народ проти», HARD та «Перші другі» на телеканалі ZIK
Про новорічні бешкетування. Пам'ятаю, у дитинстві разом з братом постійно потай знімали цукерки з новорічної ялинки, мама сердилася, проте кожен день вішала нові.
А ще у 7-му класі перед Новим роком у школі показували виставу «Євгеній Онєгін». Я була Тетяною і запропонувала, щоб Євгеном був найбільший хуліган класу. Ще й переконала клас, що за сценарієм він обов'язково повинен стати переді мною на коліна. В нього не залишалося вибору:)
Про душевність. З роками сприйняття Нового року не змінилося, крім однієї деталі. Коли я була школяркою, хотілося відзначати його у великій компанії друзів, а тепер більше хочеться в колі сім'ї та найрідніших людей. Новий рік – це душевне свято.

= = = = = = = = = = = = = = = = = = = = == = = = = = = = = = = = = =

 

 

АННА НИТЧЕНКО, ведуча щоденних інформаційних випусків «Перші про головне. Ранок» та «Перші про головне. День» на телеканалі ZIK
Про неіснуючого Діда Мороза.
У дитинстві щоранку 1 січня я стрімголов бігла до ялинки, де завжди чекав на мене якийсь приємний сюрприз... Змалечку любила малювати. Інколи страждали ляльки. Я на них могла щось зобразити кульковою ручкою. Одного разу загадала бажання, аби на ранок Нового року ці написи зникли з обличчя моєї улюбленої ляльки. Прокинулася, а малюнки так і лишилися. Тоді зрозуміла, що Діда Мороза не існує. Щоправда, це було не так розчарування, як усвідомлення, що всі подарунки були від найдорожчих людей.
Про найтепліший Новий рік. Він був двічі в житті. Перший – у ранньому дитинстві ми поїхали взимку на море, але я нічого з того не пам’ятаю. Другий – минулого року. Зазвичай новорічні свята для мене – це сніг, лижі, санчата, одним словом, холод. А от минулого року їх провела на морі. Незвично було першого січня купатися і ніжитися під сонцем. І головне, знову ж таки, це компанія. Якщо поряд важливі люди, то будь-яке свято буде теплим.
Про вічну віру. Моє ставлення до Нового року не змінилися з часом. Я досі вірю в дива, у магію Нового року, у силу бажань. Хай я знаю, що Діда Мороза не існує, але це не заважає мені сподіватися на казку. Ми отримуємо те, про що мріємо.

= = = = = = = = = = = = = = = = = = = = == = = = = = = = = = = = = =

 

 

ОЛЬГА БУТКО, ведуча щоденного інформаційного випуску «Перші про головне. Вечір» на телеканалі ZIK
Про чарівне мерехтіння гірлянди… Я народилася у великій родині: мама, тато, два брати і бабуся. Жили в чотирикімнатній квартирі, але на всіх кімнат не вистачало, у мене своєї не було. Спала у найбільшій – тій, де завжди ставили ялинку. Диван був саме біля неї, і я навмисно клала подушку якнайближче, щоб легко дотягнутися до гілочок. Той запах, чарівне мерехтіння гірлянди пам‘ятаю досі – дивовижне відчуття. Могла годинами дивитися і мріяти. Щоранку чекала вечора, коли моя власна казка розпочнеться знову.
Про новорічну мрію, що здійснилася. Два роки тому ми відзначили це свято на острові Балі. А за кілька днів опинилися в місті майбутнього – Сингапурі! Це дуже незвично 31 грудня бути там, де немає снігу. Де під ногами пісок, а перед очима – океан.
Про доросле вміння. В дитинстві новорічну казку для тебе створювали близькі, ти просто жила і чекала свята. Тепер ти сама його створюєш для себе й рідних. Я отримую задоволення від радості тих, для кого стараюся. Обожнюю обирати подарунки, збиратися родиною та друзями для святкування.

= = = = = = = = = = = = = = = = = = = = == = = = = = = = = = = = = =

 

 

ЮЛІЯ ВОЙНАР, ведуча щоденних інформаційних випусків «Перші про головне. Ранок» та «Перші про головне. День» на телеканалі ZIK
Про новорічні розповіді тата. Пам’ятаю, як за кілька хвилин до півночі батько розповідав, що ось зараз старий рік йде з хати, а на зміну йому приходить новий, молодий. Тоді аж всередині хололо, здавалося чуєш, як той новий рік заходить. А ще з сестрою і друзями готували на свята вистави з танцями, піснями – справжнє театралізоване дійство. Я писала сценарій, роздавала ролі. Дуже серйозно готувалися, щовечора репетирували, потім «гастролювали» по родичах.
Про ідеальне святкування. Не люблю в новорічну ніч просто сидіти за столом. А от коли в шумній дружній компанії чи в подорожі – це справжнє щастя. Цікаво зустрічати Новий рік на головному майдані міста. Минулий зустрічала з друзями на Софійській площі. Людей було дуже багато. І, знаєте, така неймовірна енергетика! Всі наче одна велика родина, в передчутті дива. Ще давно мрію зустріти Новий рік на морі, під шум прибою. І не обов’язково у теплих краях, а навіть у нашій рідній Одесі.
Про улюблений час. У дитинстві новорічна ніч була особливою, казковою. Можна було не спати до ранку, об’їдатися цукерками, дивитися телевізор. Зараз влаштувати собі свято можна будь-коли. Але новорічно-різдвяний період залишається улюбленим. Все одно кожен рік чекаєш на диво, віриш, що щось хороше має трапитися. Ця світла енергетика і віра в добро зігріває та надихає.

= = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = = =

 

 

НАТАЛКА ЛЯТУРИНСЬКА, ведуча інформаційно-аналітичної щоденної прямоефірної токінг-студії «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK
Про омріяний новорічний подарунок. На мені – блакитна в'язана сукня з білими рюшами. На голові – шалено великий бант. На моєму короткому волоссі він завжди виглядав, як прибитий:) Здається, мені було 5 чи 6 років. І на той Новий рік я отримала в подарунок омріяну іграшку – коричнево-білу коалу. Не знаю, чим вона так подобалась, але пам'ятаю, що відчувала шалене щастя. До нас завітали Дід Мороз і Снігуронька, і я щось важливе їм розповідала. Старшому брату, здається, тоді знову подарували хокейну ключку (він їх часто ламав), а молодший ще був занадто маленьким, щоб взагалі сприймати свято. Важливо те, що незважаючи на фінансові труднощі батьки намагались створити для нас атмосферу дива. І за це я їм дуже вдячна.
Про Новий рік у скайпі. Сподіваюся, що найяскравіше святкування ще попереду. Для мене це сімейне свято, домашнє й тепле, ми завжди відзначаємо вдома. Навіть примудрились якось святкувати Новий рік великою компанією через скайп: ми в себе вдома, друзі – в себе, мама – в себе, наче всі компанією, але не треба нікуди їхати. Було весело!
Про віру в дива. Зараз до Нового року ставлюсь із більшим трепетом. Дуже хочу, аби моя донечка сприймала це свято, як щось дивовижне. Вірити в дива – це ж прекрасно! Ми разом прикрашаємо ялинку (торік у нас їх було навіть дві – штучна і справжня; ото нам було де творчість виявляти!) Робимо самі прикраси для дому – сніжинки, віночки, декор. Пишемо лист спочатку Святому Миколаю, а потім Діду Морозу. І, до речі, вони їй відповідають: дають поради щодо навчання, дружби та родинних стосунків. Донька прислухається і дуже щаслива. А коли щасливі діти, то щасливі й батьки.

Рубрика: