Юлія Підлісна робить вітграсс – сік з паростків пшениці, а заодно і свій маленький бізнес. Власне, гасло «найкраща трава у місті» Юля придумала жартома – вона взагалі дотепна, життєлюбна і навіть про свою маленьку незвичну справу – виготовлення соку з паростків пшениці – розповідає легко і весело. Розпочала його теж, посміхаючись, два роки тому – як цікаве завдання її шефа, директора ресторану, де працювала. Він скуштував напій у відрядженні і запропонував увести вітграсс в меню. Вручив Юлі шнековий соковичавлювач, контакти виробника пшеничних килимків – починай! І вона почала.

Назва Fresh Feeling означає «свіжі почуття»: тому що смак вітграсс був новим і для мене, і для людей, які вперше його спробували.

Це був іспит для мене: чи зможу я продавати такий незвичайний і специфічний продукт. Вивчила історію, чужий досвід, знайшла помилки, розробила план і вирішила не купувати готові килимки пшениці, а вирощувати їх самостійно. Інші пропонували вітграсс у чистому вигляді, а я – у складі вітамінного коктейлю.
Це було просто робоче завдання, не було ще ні назви, ні ідеї, ні мети, але воно захопило мене цілком. Я вивчала все, що стосується вітграсс, його властивості, користь, прочитала купу наукових статей, розібралася в хімічному складі, навіть згадала тему фотосинтезу зі шкільної програми! Ще спілкувалась з колегами з різних країн щодо вирощування, ринку збуту. Згодом перетворила робоче завдання на свій власний проект, свою бізнес-справу. Назвала символічно Fresh Feeling – «Свіжі почуття»: тому що смак вітграсс був новим і для мене, і для людей, які вперше його спробували.

Зараз ми працюємо удвох з моїм чоловіком Юлієм. Він — найчудовіша людина у світі, моя сім'я і моя команда. Він досконало знає процес, дуже відповідально ставиться до справи і дуже допомагає.
Подруги були здивовані моїм вибором бізнесу, вони взагалі ніколи не чули про такий напій. Але згодом усі звикли, цікавляться, як ідуть справи, як росте пшеничка. Рідні сприйняли ідею з вітграсс чудово, усі скуштували, допомагають. Мої найголовніші критики і команда підтримки — це мої сестрички, їх у мене чотири. Усі свої успіхи, поразки, ідеї я довіряю їм, часто прошу в них поради. Люди, які тебе люблять і підтримують, – це дуже важливо.

Перше, що я зробила, взявшись за вітграсс, – купила пророщувач для зерен. Він називається спраутер. Він навіть не був автоматичним, це була просто пластмасова ємність з дірочками. Зараз згадую і сміюся. Зерно не проросло… Я не здалася і купила автоматичний пророщувач, досконаліший, але теж для домашнього вжитку. Це спеціальний пристрій, який самостійно поливає зерна і тримає необхідну температуру. І нарешті я отримала свій перший вітграсс. Водночас рекламувала його у ресторані ─ поставила пророщувач у залі, відвідувачі звертали на нього увагу, цікавилися. Так з'явилися перші прихильники і покупці. Шеф був у захваті!
Згодом одного пророщувача вже не вистачало, і я придбала ще один, потім ще і ще. Постало питання купувати ще пророщувачі чи спробувати інший спосіб… Я ризикнула і почала вирощувати пшеницю на… тацях. Тільки пшениця, світло і вода. І це теж вдалося.

Для своєї пшениці я вмикаю музику, розмовляю з нею. Жартую, що знаю ім'я кожного паростка на своїх пшеничних килимках.

Зараз у мене невеличка «ферма» на 30 таць. Я не вирощую багато, не працюю в промислових масштабах, це практично індивідуальні замовлення для моїх споживачів. Пшениця – дуже розумна рослина, вона знає все: коли треба рости, а коли спати, відчуває настрій, зміну погоди. Технологія не складна: пшениця замочується на добу в чистій воді, потім я промиваю зерна і викладаю їх на таці. Впродовж 10-12 днів пшениця виростає, і я збираю урожай. Паростки зрізаються на стадії активного росту у віці 7-10 днів, коли кількість корисних речовин максимальна. Сік виготовляється методом холодного віджиму на шнековому соковичавлювачі, розливається в зручні герметичні контейнери по 30 мл і моментально заморожується. Пшеницю використовую екологічно чисту, тобто не оброблену хімікатами. Буває, вона дуже швидко росте, буває – зовсім не хоче. Але я вчуся, не боюсь експериментувати, хоча завжди маю чіткий план вирощування. Якщо закінчується сік, я подвоюю свої обсяги, працюю вдвічі більше, але плану дотримуюся.

Вітграсс – незвичний продукт для нас. Але мої клієнти – це люди, які піклуються про своє здоров’я. Неможливо випити склянку горілки, викурити цигарку й запити це все вітграсс. Шукати своїх замовників важко, ще важче переконувати й доводити, що мій продукт — це внесок у майбутнє, що це справді корисний напій, адже 30 мл вітграсс за своїми властивостями і вмістом вітамінів, мінералів та інших корисних речовин відповідає 1,5 кг свіжих фруктів і овочів! Це природний вітамін, не рівня аптечним синтетичним.

Мені дуже допомагають люди, які… відмовляються від співпраці зі мною, яким вітграсс не цікавий. Я аналізую всі випадки і розумію, як треба діяти наступного разу, як зацікавити покупця, на що звернути увагу. Відмови були неодноразово, це дуже тонка річ і не треба ображатися. Хтось не вірить у властивості, комусь не цікаво, комусь просто ліньки. До того ж смак напою дуже різниться від усього, до чого ми звикли, адже це єдиний у світі натуральний сік, який має усі шість смаків: солодкий, гіркий, солоний, кислий, гострий і терпкий. Він нагадує аромати ванілі, кореня солодки, молодого горошку й анісу, має м'який аромат, схожий на щойно скошену траву. Але я впевнена, що мій вітграсс завоює серця людей.

Найприємніший момент – це замовлення. Коли дзвонить людина і замовляє мій вітграсс. Тоді я відчуваю, що все роблю правильно.

Звісно, я сама п'ю вітграсс. У мене підвищений тиск, тому сік — мій рятівник, він його регулює. Вживаю вітграсс уранці за 15-20 хвилин до їжі. Його рекомендується пити як регулярно, так і курсами по 30/60/90 днів (по 30/60/90 мл в день) з невеликою перервою, залежно від особливостей організму і темпу життя. У рідкісних випадках, коли організм адаптується до вітграсс, можливий легкий дискомфорт самопочуття – це організм очищається і вирівнює баланс.

У нас є сторінка у фейсбук, в Instagram, канал на YouTube. Я сама знімаю відео, фото, монтую ролики, пишу тексти про те, що таке вітграс, як і з чим його вживати. Так, можливо, не дуже професійно, але я це роблю щиро. Продовжую вивчати тонкощі справи, налагоджую збут. Ще багато чому треба навчитись, багато що зробити. Зі мною співпрацюють кафе, ресторани, є постійні покупці моєї продукції. Влітку мене навіть запросили на Національне радіо України – радіо «Промінь» у програму «Смак життя». Це був корисний і незвичайний досвід.

Ідея будь якого бізнесу – це кінцевий результат – прибуток. Я, як і всі підприємці, маю на це орієнтуватися. Кожен, хто починає свою справу, боїться одного: а раптом не вийде, а раптом мій продукт нікому не потрібен. Це наші спільні страхи. Але не спробуєш — не дізнаєшся. Ще два роки тому, коли я посіяла свою першу пшеницю, я й мріяти не могла, що у мене будуть замовлення, покупці, невеличка ферма. Тому треба йти вперед і все обов’язково складеться якнайкраще.

Найдорожчий у моєму бізнесі, як і в будь-якому іншому, – час. Час треба розподіляти грамотно, правильно вибирати пріоритети. Ще велика стаття витрат, звісно, реклама: поліграфія, друк, інтернет-реклама. Про вигідність бізнесу мені рано судити, я лише почала ставати на ноги. Для того щоб він був прибутковий, потрібно працювати втричі більше. Зараз саме та мить – переломна, коли із хобі бізнес перетворюється на повноцінне заняття і згодом, я впевнена, стане основним засобом заробітку.

Головні плюси і мінуси в тому, що ти покладаєшся тільки на власні сили. Сам відповідаєш за всі рішення і всі дії. Ти і директор, і виконавець. Якщо підходити до справи відповідально, мінусів майже не буде.

Найважче – це спілкування з людьми на тему вітграсс. Хтось зацікавлено розпитує, хтось критикує, хтось навіть стає агресивним. Але з людьми треба вчитися говорити. 
Мені взагалі довелось багато чому навчитись. По-перше, вирощувати пшеницю – я два роки йшла до свого ідеального пшеничного килимка. По-друге, багато бізнес-тонкощів, які ніхто не пояснить, – все пізнається з власного досвіду. А головне, я вивчила свій продукт досконало. І цим пишаюся.

Найбільша перемога – це момент, коли мою справу почали сприймати, коли я довела оточенню, що вітграсс – це не забавки, а серйозний процес, котрий потребує багато уваги, забирає багато часу і віддячує у вигляді замовлень. Мій вітграсс ексклюзивний, тому що я вирощую пшеницю невеличкими партіями під замовлення, це майже як індивідуальне пошиття одягу. Я вірю в свою справу, вірю в те, що несу добро і здоров’я людям.

Три мої особисті «треба» для тих, хто зараз починає свій маленький бізнес… Треба бути чесним перед своїми споживачами, виготовляти продукт високої якості і робити це професійно; досконало знати свій продукт і всі етапи виробництва. Треба вірити в себе, у свої сили і, найголовніше, у справу, яку ви розпочинаєте. Бути ексклюзивним, мати своє обличчя і свій почерк. Треба багато і плідно працювати, правильно розподіляти час для роботи і відпочинку. Бути готовим для ненормованого робочого дня.

Ще можу сказати, чого точно не треба. Не треба покладатися на чужий досвід і не треба питати порад у людей, які ніколи не мали власної справи або не чули про твій продукт. Не треба покладатись на чужі кошти. Не треба покладатись на чужі ідеї, бо у когось спрацює, а у когось – ні.

Якою я бачу свою справу через 10 років? О, я бачу велику ферму, багато пшениці і багато постійних покупців. Через 10 років, я впевнена, люди стануть уважнішими до свого здоров’я, і я буду для них надійним помічником. У мене є мрія, до якої я йду. Це поки таємниця, але вітграсс – це одна із основ. Якби я мала можливість почати спочатку, все зробила б так само. Не жалкую ні про що. Мені до вподоби моя справа, мені цікаво робити те, що я зараз роблю.

Рубрика: