Ми побачили Марину Пилипенко у фейсбук, серед друзів друзів. Точніше, побачили її розкішний торт «у стилі» Крістіана Лакруа (французький кутюр’є, може хтось не знає), сотні захоплених коментарів, майже 5 тисяч підписників. Думали, нова зірка нового «Майстер-шефу» чи професійний кондитер. З’ясувалося, ні: Марина – юрист з Дніпра, мама двох хлопчиків, така ж як ми усі. Просто чотири роки назад вирішила займатися тим, що справді любить. Звільнилася з роботи і поїхала вчитися на кондитера. Тепер сама проводить майстер-класи (запис переповнений), видала книгу рецептів, завела кулінарний блог, відкрила кондитерську на дому і навіть розробляє десертні карти для мережі кафе Кишинева, Бухареста, Дубаї. Як так? Вона все розповіла - читайте:)

У мене була дуже хороша робота у тренінговій і рекрутинговій компанії, своя тренінгова фірма, досить успішна, де я могла виявляти всі свої сильні риси. Але при цьому виявлялось й інше: заглиблюючись у бізнес, я почала забувати про свою жіночу сутність. Це й змусило задуматись, а чи цього я насправді хочу. Дуже вдячна своєму чоловіку – він щиро підтримав у момент «метань», він же і поміг знайти відповідь. Якось за вечерею спитав, а чим би я могла займатися просто так – заради задоволення, навіть без зарплати? Я відповіла моментально: створювала б десерти. У дитинстві весь вільний час проводила на кухні, любила закриватися і «працювати на камеру», мов Юля Висоцька – мій тодішній кумир, пекла різні торти, придумувала свої рецепти. Мені страшенно захотілося все це повернути.

Спочатку просто готувала для сім’ї і викладала блюда в інстаграм. Досі там є мої старі фото – не такі професійні, як зараз, але з таких же доступних перевірених домашніх рецептів. Напевно, тому підписників щоразу більшало, вони почали розпитувати деталі, чекати наступні пости. Через якийсь час підписників стало так багато, що надсилати кожному рецепти було вже важко. Так з’явилася ідея завести кулінарний блог melissakitchen.com і видати книжку. Але не звичайну, а в handmade-варіанті – як блокнот, зі сторінками для записів. Я навіть сама «зістарювала» папір, щоб був ефект зістареної книги. Вона розійшлася дуже швидко, і це був мій перший маленький успіх. Тоді ж почали надходити перші замовлення. І коли від їхньої кількості у мене не стало вільного часу, я зрозуміла, що моє хобі перетворилося на мою справу.

Стартового капіталу як такого не було. Основні витрати - це продукти. Купую лише найякісніші, а вони не дешеві, звичайно. Наприклад, мигдалева мука для макарон, з яких я починала, коштує зараз 500 грн за кг. Але я її купую, і мої замовники впевнені, що готую гарантовано з якісних інгредієнтів, без замінників.

Починала я взагалі з мінімуму і з звичайним блендером, поки він не згорів. І тоді вже чоловік подарував мені мрію – планетарний міксер Kitchenaid. Це як Mersedes серед автомобілів, дуже дорогий, але дуже функціональний. Згодом я сама заробила собі на другий – ще потужніший і більший.
Зараз чого в мене тільки нема! Все купувалось поступово: форми, рамки, килимки, лопатки, різні ножі, мішечки, насадки. А ще багато красивого посуду – презентація для мене має велике значення: ми ж спочатку розглядаємо блюдо, і його вид, як і смак, теж має збуджувати рецептори.

У мене не було кулінарної освіти, я освоювала все сама з відео, кулінарних книг і на власному досвіді. Тому й вирішила пройти курс у національному інституті хлібопекарства і випічки у Руані, у Франції. Він вважається найкращим. Це був тижневий інтенсив. Недешевий – 1500 евро, але того вартий. Багато з курсу навчання я знала і давно готувала, але там справжній шеф давав тонкощі і, як кажуть, ставив руку. Було дуже приємно в кінці курсу почути від нього і ректора, що я одна з професійних студенток.

Не бійтеся, якщо чогось не знаєте – всьому можна навчитися. головне робіть те, що вже знаєте, досконало.

Найважчий момент, напевно, – це підготовка до першого в моєму житті кулінарного ярмарку з двомісячним сином на руках. Але мені дуже хотілося взяти участь. Допомагали всі: рідні, друзі – хтось з вітриною, хтось з вивіскою. Я ночами готувала десерти, які можна було готувати завчасно. До обіду першого дня ярмарку моя вітрина була пуста – розібрали все. Особливо десерт «Анна Павлова». А ще це був дуже корисний досвід – раджу кожному, хто починає свою справу, взяти участь в подібних заходах. Бо це живе спілкування з клієнтами і ще один спосіб заявити про себе.

Проводити майстер-класи не наважувалася довго, хоча знайомі давно просили. Мені здавалося, що кожна дівчина вміє готувати – ну чому я навчу? Але мене попросили провести індивідуальний «урок» для дівчинки – тато зробив їй такий подарунок. І це мене нарешті підштовхнуло. Давала анонси у соцмережах, збиралося й до десяти «учениць» за раз. Згодом майстер-класами були зайняті всі вихідні. Проводила їх спочатку вдома на кухні – поки спав мій менший син, йому тоді було півроку. Тепер арендую зал в кафе чи ресторанчиках.
Найпопулярніший майстер-клас – з приготування макарон. Це дуже вередливий десерт, тому вирішила ділитися нюансами, щоб інші дівчата не переводили, як я колись, кілограми дорогущої мигдалевої муки, поки самі все опанують.

В кондитерській на дому є один мінус. Розмиваються межі хобі – бізнес, побут – робота. Якщо ти любиш свою справу, то вона дуже затягує, настільки, що починаєш забувати, що є сім’я. Ти ніби-то вдома, але не з нею, ти в роботі. Це непросто розділяти, але треба. 
Здається, це так просто приготувати торт. Але якшо їх в день п’ять і більше… Потрібна хороша дисципліна – ти прийняла замовлення, ти маєш його виконати. Тут мені дуже допоміг досвід у тренінговому бізнесі – самоорганізація, вміння спілкуватися з клієнтом, тощо.

Здається, це так просто приготувати торт. Але якшо їх в день п’ять і більше… Потрібна хороша самоорганізація

Точно знаю, що у своїй кондитерській справі я заробляю, а не втрачаю. Але я не стежу за цифрами, прибутками – коли займаєшся улюбленою справою, нагорода приходить сама, в моєму випадку це замовлення клієнтів. Я не підхожу до заробітку надто серйозно, бо інакше це б вже була не кондитерська на дому, а інший рівень бізнесу. Хтозна, може це моя наступна історія.

Я сміливо не беру замовлення, які мені не до душі. Наприклад, відмовилась робити яскраво-червоний торт із величезною кількістю барвників для дівчинки на перший рік її народження. У нас не продають натуральних барвників, а працювати з неякісними, тим більше для дитини, вважаю неправильним.

Найнезвичніший мій торт – у стилі Лакруа. Моя подруга, дизайнер, для свого клієнта побажала зробити подарунок у стилі Лакруа і показала мені штори від цього дизайнера. Я взяла за основу їх кольорову гамму – клієнтка була приємно вражена. Взагалі, найдивовижніші торти виходять саме тоді, коли мене не обмежують рамками, а кажуть «Марина, торт на ваш смак!» або просять щось новеньке. Я лише уточнюю вподобання по інгредієнтам і вмикаю фантазію. Усі мої торти, навіть за тим самим рецептом, щоразу різні, кожен унікальний.

Чесно, не пам’ятаю, що вперше у житті спекла. Напевно, якесь печиво. Але свій перший кондитерський «шедевр» пам’ятаю добре: у 13 років приготувала брату на вісімнадцятиліття «двоповерховий» торт – з білим кремом, голубим озером з желе і лебедями. Дуже собою пишалася в той момент! 

До приготування я нікого й ніколи не підпускаю – це тільки моє:) Можу попросити рідних щось купити, привезти-відвести, спакувати. Мама може допомогти прибирати кухню, а так все у своїй кондитерській справі я роблю сама. І для сім’ї теж готую сама. До речі, торти ми не їмо щодня, в основному на свята. У чоловіка спортивний раціон – а це крупи, риба, яйця, овочі, фрукти, сир. Але і їх намагаюся готувати не одноманітно, завжди експериментую. Сама теж дотримуюсь правильного харчування, люблю рибу і морепродукти – можу істи у будь-яких варіантах. А от чого ніколи не скуштую?.. М"ясо змії, наприклад.

Ідеальні французькі круасани – це те, що поки що мені не вдається приготувати в домашніх умовах, хоча я їх дуже люблю і все одно готую. В кондитерстві та й будь-якій іншій справі потрібно багато багато разів повторити одне й те ж, щоб чомусь навчитися бездоганно. Практика вирішує все.

За всю мою практику було лише два неприємні випадки. Перший, коли новорічна посилка, відправлена поштою, дійшла до замовниці ніби-то розкришеною. Склалася не дуже приємна розмова, хоча моєї вини не було – солодощі були в дерев’яній коробочці, в тугій плівці. Я запропонувала повернути гроші і відправила інші солодощі як компенсацію. Другий випадок стався з великодніми пасками. Клієнт пожалівся на печію після них. Притому усі інші, навпаки, хвалили і дозамовляли.

Що я б порадила тим, хто починає свою справу? Любити те, чим займаєшся. Не боятися, якщо чогось не знаєш – всьому можна навчитися, але завжди треба робити свою справу професійно і досконало. Ще важливо знайти свою особливість, те, що відрізняє від інших, і це я засвоїла ще тренінгах. Ну і братися все-таки за жіночий бізнес і вести його по-жіночому. Так не втрачаєш свою суть.

Головне, коли починаєш свою справу, впевненість у собі і підтримка рідних. Без них у мене нічого б не вийшло

Фото надані Мариною Пилипенко

Рубрика: