Від його сучасних переспівів народних пісень аж мурашки по шкірі. А від стрімких успіхів на сцені – віра у майбутнє нової української музики і фолк-року.
Гурту трошки більше року, а він вже лауреат трьох фестивалів, «Червоної рути» теж. Його кліп «Душко моя» зібрав тисячі переглядів, зокрема, й на першому українському музичному онлайн-каналі MVUA. На одних лише «українках» його подивилося понад півтисячі читачок, а наша редакція вивчила пісню на пам'ять і заслухала до дір чудове виконання солістки гурту Анни Мнішек.

Аня, до речі, краєзнавець, кандидат історичних наук кафедри етнології. Вивчала культурні надбання, традиції, обряди різних народів і, передусім, українського. Не так за фахом, як з щирої цікавості. Звідти й любов до етнічної музики. Про неї, про гурт, про експерименти та мрії Анну розпитала наш редактор Віта Пасічник.

 

Насправді Мнішек не моє справжнє прізвище. Ще як співала сольно, взяла його за псевдонім. З дитинства це слово чимось захопило

Аню, то як ви з науки перейшли в музику? Чи як музика прийшла у ваше життя?
Я завжди починаю відповідь на це питання: «Як кажуть усі вокалісти: я співаю з дитинства!»:) Це правда, скільки себе пам’ятаю завжди співала у якихось гуртках, хорах, займалась з викладачами у студіях. Але більш-менш серйозну діяльність я розгорнула вже після усіх наукових пошуків. Спочатку був дівочий гурт, але через різні смакові вподобання з часом він припинив своє існування. Почала співати сольно, однак весь час в мене було відчуття якоїсь незавершеності, чогось не вистачало. До того ж, завжди хотіла співати під супровід живих інструментів. Зрозуміла, що мені потрібен гурт

Як він з'явився? Це перший і єдиний склад?
Так, перший і єдиний. Коли я зрозуміла, що хочу створити гурт, навіть уявлення не мала як це зробити. Однак згадала інтерв’ю Каші Сальцової (фронтвумен гурту «Крихітка Цахес»): коли в неї виникла така ж ідея, вона просто дала оголошення про пошук музикантів. Подумала: якщо в когось вийшло, то треба спробувати – можливо, і мені пощастить. Протягом двох місяців знайшлися барабанщик Шаригін Андрій, гітарист Кутняк Олександр та бас-гітарист Овчарук Віталій і трошки пізніше клавішник Онисько Михайло. Остаточно всі ми зібрались на першу спільну репетицію в Києві 25 грудня 2016 року – цю дату і вважаємо днем народження гурту.

Гурт назвали MniShek – за вашим прізвищем? Чи інші варіанти розглядали?
Насправді Мнішек не моє справжнє прізвище. Ще як співала сольно, то взяла його за псевдонім. З дитинства це слово якось відклалося в мене в пам’яті, чимось захопило, і от трапилася нагода використати. А вже для гурту ми довго добирали назву, мабуть, з півроку. Варіантів була купа, цілі списки – ніяк не могли дійти згоди. Зневірилися, втомилися від безкінечного процесу і зрозуміли, що назва ж була з самого початку: Мнішек – звучить незвично, етнічно – саме те, що ми шукали.

Хто головний у гурті чи у вас колективна творчість?
Для мене дуже важливо, аби всі в колективі були задоволені і відчували свою безпосередню причетність до всього творчого процесу, тому будь-які питання ми намагаємося вирішувати колегіально. Але останнє слово хлопці, все ж таки, залишають за мною. І я надзвичайно вдячна їм за таку довіру.

 

Народні мотиви у поєднанні з роковою обробкою створюють потужний музичний синтез

Чому обрали саме етніку, фолк-рок? Чи співаєте в інших жанрах?
Бо ми самі захоплюємося такою музикою. Народні мотиви, що мають величезний потенціал, у поєднанні з роковою обробкою створюють потужний музичний синтез та дають можливість нескінченної варіативності у творчому пошуку. Друга причина – це бажання популяризувати народну пісню, стимулювати зацікавленість власною культурою. Нас дуже тішить, що зараз подібна музика набирає обертів, все більше виконавців знаходять себе в цьому жанрі – це свідчить про позитивні зміни в нашій національній свідомості та самоідентифікації.
Щодо інших жанрів, то це якраз питання пошуку, що властивий, як мені здається, будь-якій творчій діяльності, тим паче, молодого музичного колективу. Якщо ми більш-менш визначилися з основною ідеєю нашої музики, то з варіантами звучання постійно експериментуємо. Це навіть видно з наших останніх робіт, які, м’яко кажучи, доволі різні. Однак не думаю, що це погано: аби знайти своє, зрозуміти, яка музика ідеально підходить для твого самовираження, треба постійно шукати, пробувати нове. Тільки так можливо віднайти свій власний стиль, постійно його вдосконалюючи.

Як добираєте пісні, як взагалі проходить творчий процес?
Наш репертуар, як я казала раніше, – це народні пісні, які ми адаптуємо в сучасній обробці. Якоїсь певної системи у їх виборі немає. Це або пісні які подобаються нам особисто, або пісні, що надсилають нам наші прихильники, щоб почути в нашому виконанні. І зазвичай, це дуже влучний вибір – ми дуже вдячні, що люди так тонко відчувають нашу творчість і пропонують нам пісні, що дійсно нам підходять і дуже гармонійно вплітаються в наш музичний доробок. І ще одне відгалуження нашої творчості – це пісні, створені на основі польських, болгарських, сербських народних пісень, на які ми робимо художній переклад тексту, аби не втрачати первинного змісту, та додаємо свою музичну обробку. Народна пісня прекрасна у всіх своїх проявах незалежно від місця її створення. Ми хочемо показати це якомога більшому загалу, розширити музичні та естетичні смаки українців. Також ми виконуємо авторський матеріал.

 

На першому концерті, пам’ятаю, було дуже страшно! Ми не знали як сприймуть нашу музику

Скільки зараз музичних композицій у гурту?
Близько 20 пісень. І зараз більше уваги ми намагаємося приділяти саме авторському матеріалу.

Чим запамˈятався перший концерт і взагалі який виступ вважаєте знаковим?
На першому концерті, пам’ятаю, було дуже страшно! Ми не знали як сприймуть нашу музику і взагалі це був перший вихід гурту на сцену – в будь-якому разі дуже хвилююче. А найбільш знаковим на даний момент для нас є виступ на гала-концерті фестивалю «Червона Рута» на День міста Маріуполь. Сцена стояла на головній площі, і від неї тягнулася широка і довга центральна вулиця – все повністю було заповнене людьми, краю не було видно взагалі! Ми вперше виступали для такої кількості глядачів.

Що вам дала участь у «Червоній руті» та в інших фестивалях? Що було приємним, а що складним?
Конкурси – це завжди стрес, адже ти розумієш, що тебе оцінюють, порівнюють. Але це й неймовірний досвід. Наприклад, на «Червоній руті» в нас була чудова можливість подивитись на інші гурти, послухати їх, поспілкуватись з однодумцями. Ми виступили на великій сцені перед багатотисячною аудиторією. Оскільки фестиваль некомерційний, всі мали право співати те, що хотіли, те що хвилює, про реальне життя – на відміну від сучасної поп-індустрії, де є поняття «формату» і якщо ти не потрапляєш в його рамки, то можливостей вийти на велику сцену в тебе не багато, на жаль. Крім того, наша співпраця з «Червоною рутою» продовжується й досі, організатори і після фестивалю надають різноманітну підтримку своїм конкурсантам. Скажімо, зараз готується телевізійна версія виступів переможців на гала-концерті, зокрема, гурту MniShek.
Найприємніше, звичайно ж, – це отримання лауреатства, коли професіонали, які за своє життя передивилися величезну кількість музичного матеріалу, відзначили і повірили в тебе. Це окрилює і стверджує в думці про вірність обраного тобою шляху.

Пробиватися молодим артистам важко. І зрушень від введення квот не дуже відчутно. Але наша стратегія – працювати і ще раз працювати

Як ви пробиваєтесь, чи маєте якусь стратегію? Як взагалі молодим виконавцям живеться? І за що?
Пробиватися важко і я, мабуть, такою відповіддю нікого не здивую. На даному етапі ми більше вкладаємося в гурт, аніж отримуємо якісь прибутки. Дуже важливо налагоджувати зв’язки, заводити знайомства, особливо, якщо ти молодий і ще маловідомий виконавець. Та ж участь у фестивалях: якщо до цього організатори про твій гурт нічого не чули, ніхто тебе не порекомендував, то є вірогідність, що на твою заявку навіть не подивляться. І це дуже засмучує. Тому користуючись нагодою, хочу подякувати всім організаторам, які дали нам шанс і повірили в нас, бо коли ми з’явились і інформації про гурт MniShek було ще дуже мало. А також хочу подякувати першому українському музичному онлайн-каналу MVUA за постійну підтримку, навіть коли Anna Mnishek як сольна співачка лише починала робити перші кроки.
А головна стратегія, якою ми керуємось: працювати і ще раз працювати. Не зупинятись, не дивлячись ні на що. Не відкрили одні двері – відкриють інші. Потрібно вірити в себе і в свою справу.

Зараз ввели квоти на українську музику. Ви відчули на собі якісь зрушення?
Якщо чесно, не дуже відчули. Ми продовжуємо співпрацювати з тими радіостанціями і ресурсами, з якими працювали й до квот. Однак простежується тенденція, коли вже відомі виконавці, яких і так транслювали на топових радіо, переходять на пісні українською мовою (що звичайно не може не радувати), а ті, кого і до цього не пропускали в ефір, так і залишаються «за кадром». Говорити, що введення квот якось допомагає молодим артистам, на мою думку, зарано.

 

Ідея драматичного аранжування належить Юрі Кандибі, а ми в гурті вже його доопрацювали і додали акцентів

Ваш дебютний кліп – неймовірно пронизлива обробка лемківської пісні «Душко моя». Як прийшла така ідея?
Я задумала її ще коли співала сольно. Мене завжди захоплювала і надихала мелодійність та емоційність лемківської пісні. Тому коли вирішувала, яку ж пісню обрати для першого запису, інші варіанти навіть не розглядала. Ідея саме такого драматичного аранжування належить Юрі Кандибі, талановитий «майстер звуку», друг нашого гурту. Хлопці з мого гурту доопрацювали музичну частину, додали акцентів – і ми отримали «Душко моя» в тому вигляді, як ви її зараз чуєте.

У цьому кліпі у вас такий цікавий образ. Хто його створював?
В роботі над цим кліпом нам пощастило попрацювати з надзвичайно талановитими людьми, серед яких і фантастичний стиліст Олександр Мельник. Творив він у парі з не менш фантастичним візажистом – Мариною Черевко. Вони у парі і начаклували всі образи.

Щойно вийшов новий сингл «Вільна». Чим він для вас особливий?
Це емоційна пісня, що демонструє сучасний погляд на стосунки між чоловіком і жінкою. Ми звикли, що розрив любовних відносин – це завжди важкі душевні переживання, депресія, взаємні образи. Але ж ми самі формуємо ставлення до всього. В наших силах змінити цю шаблонну реакцію. Кінець – це початок чогось нового. У даному випадку – це початок нового етапу життя, кращого (все завжди відбувається на краще, навіть якщо ми цього спочатку не бачимо), сповненого неоціненним досвідом. Ми проводимо один з одним певний час, насолоджуємося спілкуванням, але приходить момент рухатись далі, з подякою за все те, що ми пережили разом. Тому пісня закликає ніколи не впадати у відчай, з радістю дивитися у майбутнє, не ховати себе під тягарем мертвих руйнівних стосунків.

 

Пісня закликає ніколи не впадати у відчай і не ховати себе під тягарем мертвих руйнівних стосунків

Чого ніколи не дозволите собі у творчості? Є якісь внутрішні чи смакові табу?
Мабуть, нещирості. Артист, на моє переконання, має зрозуміти, відчути пісню, передати цю прожиту емоцію слухачеві. Кожна пісня, книжка, фільм, в моєму уявленні, сприйнятті, створює певний стан, атмосферу, в яку занурюється читач або глядач. Артист має пропустити через себе все емоційне наповнення пісні і максимально відтворити його. Лише так є сенс виходити на сцену. Твоя творчість має пробуджувати в людях живі почуття. Відповідно, не може бути фонограми (виконання під «плюс») – вона табу і для мене, і для гурту. Бо твій внутрішній стан в будь-яку хвилину може бути різним, і одну й ту ж пісню ти можеш виконати щоразу інакше. З фонограмою ти стаєш механічним виконавцем. А музика має вищу мету, вона може торкнутися людської душі. Я ставлюся дуже відповідально до цього.

Що вважаєте вашою найбільшою вдачею останнього часу?
Мабуть, чудових хлопців мого гурту. Коли починала пошук, мене докучали різноманітні сумніви і страхи. Але все склалося найкращим чином, я знайшла саме тих людей, що мені були потрібні. Досі вважаю, що мені неймовірно пощастило.

Кого з виконавців самі слухаєте? Хто для вас є зразком музичної карˈєри чи творчості?
Я не дуже люблю визначати для себе зразки і еталони у творчості – кожен виконавець неповторний і індивідуальний, у кожного свій шлях до успіху і їхнє порівняння не доречне. Але, звичайно, є ті, кого я виділяю і роботами яких особисто насолоджуюсь. Закономірно, що виконуючи музику з елементами фолку я слухаю відповідних виконавців. Мені дуже подобається гурт The Doox, Go-A, TaRuta, Один в каное, люблю Illaria, Іванку Червінську.

 

мрію, аби лещата «формату» ослабли і українська музика була більш масовою, набувала якісного звучання. Ми готові до цього

Чим живете поза музикою? Що любите? І кого любите? Адже так проникливо співаєте про кохання…
Навіть важко сказати, чи існую я поза музикою – їй зараз підпорядковане все, і цьому надзвичайно рада. Але й моє захоплення етнологією не зникло, я продовжую періодично оновлювати свої пізнання в цій галузі. Люблю подорожувати, відкривати для себе нове – це розширює свідомість.

Про що мрієте заспівати? І взагалі про що мрієте – які співачка і як жінка.
Мрію, аби в нашому репертуарі з’являлось більше емоційно глибоких пісень. Але думаю, що це приходить із досвідом: поступово буде зростати гурт, і більш насиченими будуть і пісні. Також мрію, аби крига скресла, лещата «формату» ослабли і українська музика більш масово набувала якіснішого звучання, не в технічному плані, а саме в своїй наповненості мелодійній, інтелектуальній, емоційній. Ми готові до цього.

Ми, українки, теж. І вже дружно підспівуємо колискову «Розкажи мені, де літаєш ти, де блукаєш ти уві сні…»

 

Рубрика: