Її знають всі політики – вона зробила сотні інтерв'ю і ефірів на різних телеканалах. Її знає численна українська фейсбук-спільнота – у неї аж 67 000 підписників. Її навіть знають з Книги рекордів Гіннеса – за проведення найтривалішого телемарафону. Ми не могли з нею не познайомитись і делегували Віту Пасічник поспілкувалася з Тетяною face 2 face – майже, як у її новому проекті.

При всіх здобутках і популярності у Тетяни – жодного пафосу чи зірковості. На нашу зустріч у кафе прийшла вчасно, навіть якось скромно – тихенько підійшла, привіталась, присіла. Ввічлива, серйозна, стримана – «відмінниця у всьому». Ділюсь із нею першим враженням. У відповідь – розчулена посмішка: «Та ні, ніколи не була відмінницею. У мене так багато прогалин: щось не встигаю, чогось не знаю, не вмію…»

Дивлячись на неї, молоду, тендітну і вродливу жінку, не віриться, що вона з юності цікавилася політичною журналістикою і хотіла займатися саме нею. «Чому?» – щиро дивуюся. Такій дівчині пасувала б якась більш жіночна сфера: мистецтво, література, освіта, комунікації. Тетяна знову посміхається: «У мене не було інших шансів: у мене дуже політично свідомі батьки». Тато – журналіст, мама – вчитель, у їхньому домі збиралася вся місцева інтелігенція, депутати, художники.

У років п'ятнадцять Тетяна написала першу статтю в газету «Українське слово», допомагала батькові готувати публікації, тому було закономірним, що вступати вирішила лише на факультет журналістики в Києві. Вже з другого курсу працювала на СТБ у випуску новин, потім сама прийшла на новостворений "5 канал" – з вулиці, без рекомендацій, бо дуже хотіла працювати у незалежному медіа, без цензури. Пропрацювала там 13 років. Навчилася всьому – знімати в екстремальних умовах, монтувати за лічені години, створювати резонансні програми, вести добу прямий ефір. До речі, найперший у своєму житті навіть не пам'ятає: було не до сентиментів – «нескінченний авральний режим».

Я дуже прямолінійна, і для мене принципово залишатися такою і в житті, і в роботі, і з гостями моєї програми

Зараз у Тетяни режим теж напружений – у неї програма FACE 2 FACE на телеканалі ZIK, авторська, з повною свободою у виборі героїв і тем. Для Тетяни це стало вирішальним, на закостенілий канал вона б не перейшла. «Я сама дуже прямолінійна, і для мене принципово залишатися такою і в житті, і в роботі, і з гостями моєї програми», – Тетяна не лукавить, це видно з її ефірів: об'єктивних, відвертих, гострих. Щоп'ятниці та щосуботи о 20:00 до неї у студію приходять найвідоміші і найавторитетніші люди – від Садового до Тимошенко, від Лещенка до Саакашвілі.

Тетяно, з ким ще не спілкувалися, але хотіли б?
Важко так сказати – за свою журналістську кар'єру я, здається, спілкувалася вже з усіма… Хіба що з Петром Порошенком – за час свого президентства він, до речі, ще не давав інтерв’ю.

Про що б спитали?
Чому він, фактично, заморозив конфлікт на Донбасі? Він не вірить у армію? Чи залежить від зовнішніх сил? Чому конфлікт досі не вирішено, і ми черговий рік лише присипаємо цю рану пеніциліном? Чомусь досі ніхто не поставив йому ці запитання. Порошенко вищий на голову багатьох наших політиків, і мені здавалося, що він точно зможе щось зробити, але не зміг. Чому? От це мене цікавить.

Серед жінок, з якими робили інтерв'ю, хто вас вразив найбільше?
Юля Тимошенко. Дуже харизматична. Оксана Сироїд. Цікава, але закрита постать, не одновимірна.

Який ефір чи інтерв'ю були для вас особисто найважчими?
Особисто? Багато років вже не сприймаю щось сказане на власний рахунок – навчилася абстрагуватися. Взагалі, мені здається, що оте найважче – коли конфлікт чи коли йде все не за планом, – і є найцікавіше. Це завжди дискусія, непідробне спілкування. І це добре для ток-шоу. У проекті FACE 2 FACE у мене інше завдання – розкрити тему, розговорити співрозмовника, вибудувати чесний діалог.

Спілкуючись з такими різними, впливовими людьми, що зрозуміли, засвоїли?
Те, що в політиці немає ворогів, є інтереси. Це точно.
Те, що масштабні люди завжди залишаються людьми. Дрібні, неосвічені ламаються або, потрапляючи в політику, починають щосили працювати над збереженням чи створенням злочинних брехливих систем.

Вам пропонували йти в політику? В якусь партію, скажімо…
Партій у нас мільйон, депутатів чотириста п'ятдесят. І єдине, що вони вміють, – погіршувати життя країни. Не зарікаюся, але не бачу сенсу долучатися до таких «законотворців».

Ви дуже близько сприймаєте все, що відбувається в політичному житті. Навіть ваша особиста сторінка у "Фейсбук" – це не про жіноче-сімейне-особисте, а про вашу громадянську позицію, журналістську думку…
Це зрозуміло: якщо ти займаєшся чимось, що є сенсом твого життя, твоєю місією.

Яка у вас місія?
Говорити правду. Зараз дуже мало чесних людей.

Хто для вас є таким зразком чесності, авторитетом?
Люди, які залишаються чесними при будь-якій владі. Такі, як Сергій Рахманін, з яким я спілкуюсь, – цілком упевнена у його людських і професійних якостях. Юля Мостова. Якби вона йшла в президенти, я би її однозначно підтримала. Але вона вважає, що в неї інша місія – чесна журналістика.

Перетворення стосунків на політику, коли крок вправо, крок вліво, це точно не про мене.

Я уважно слухаю, але мимоволі розглядаю Тетяну, як жінка жінку. Прискіпливо. Приємні риси, доглянута, гарне волосся, акуратний манікюр, якісний костюм. Придертися нема до чого. Відверто кажу: «Таню, ви вродлива жінка». Щиро сміється: «Жінка з інтелектом не може в певному віці не зробити так, щоб не стати вродливою». Згодна. Але далі допитуюсь...

Користуєтесь своїми принадами?
Користуватися – це коли ти робиш кар'єру через ліжко, а я з таким не стикалася. І, відверто, навіть ніколи такого не бачила. Мені взагалі здається, що користуватися принадами – це позиція слабкої людини. Можна досягти чогось і без цього, якщо ти маєш дві руки, дві ноги і голову на плечах.

Ну добре, як колеги, особливо жінки, вас сприймають?
Знаєте, страшенно не люблю і боюсь отих бабських пліток. Намагаюся їх уникати і в особистому житті, і в роботі.

А як поводитеся в конфліктах?
По-різному, але намагаюся ніколи не відступати і йти до кінця. Я відчайдушно боролася за свій проект на «5 каналі». Він був успішний, з класними журналістами. Ми створювали класні програми, торкалися найгостріших тем – ми були вільні у темах, подачі, на нас ніхто не тиснув. Але наша журналістська безкомпромісність викликала дедалі більше претензій і конфліктів, а я, очевидно, ставала дуже незручною у своїй принциповості. Мені запропонували ніби підвищення, але фактично для мене це означало згортання проекту. Я намагалася до останнього його врятувати, але не змогла…

Чи завжди потрібна отака безкомпромісність? Чи потрібна завжди така відверта правда?
Для мене – так. Перетворення стосунків – будь-яких: робочих, особистих – на політику, коли крок вправо, крок вліво, це точно не про мене.

Що ніколи не вибачите – друзям, близьким, чоловікові?
Я не фанат складних стосунків. І вважаю, коли формуєш своє близьке оточення, то це апріорі люди, які навряд чи дадуть тобі привід щось не вибачати.

У вас є донечка. Яку жіночу пораду дасте їй, коли виросте?
Напевно, не даватиму якісь поради і точно не буду тиснути – я не з тих мам. Я демократично-ліберальна. Але хотілося б, аби донька вміла відсікати від себе непорядних людей.

Ви завжди вміли?
Ні, звичайно. Навчилася: одна крапелька, друга, четверта. Зараз я вже не можу змусити себе спілкуватися з людьми, які мені неприємні, яких не поважаю.

Чого ще хотіли б навчитися?
Бути менш емоційною, більш організованою, більш освіченою. Мені дуже не вистачає знань – у економіці, політології, філософії. Тільки-но з'явиться вільний час, візьму репетитора з кожного предмета, щоб надолужити свої прогалини.

Таню, а коли ж відпочивати?
Я, як у анекдоті, «не напружуюсь». Я з 17 років у професії, не було такого, щоб я сиділа без діла або, зачинивши двері офісу, «вимкнула» в голові роботу. Я щиро горю тим, чим займаюся. І можу займатися і до ночі, і без вихідних, якщо потрібно.

На цих словах мобільний Тетяни вчергове блимнув новими повідомленнями і пропущеними викликами. «Мій робочий день у розпалі», – пожартувала вона і побігла далі, в редакцію. На годиннику було 19.23...

Рубрика: