В українській музиці з’явився новий гурт Leléka, а поява лелеки – це завжди до хороших змін.
І на нашій сцені, бо молодих, талановитих, не попсових співаків більшає. І для нашого смаку, адже Leléka пропонує якісну, цікаву, свіжу музику. Гурт працює у стилі етно-джаз, а його засновниця і солістка Вікторія Антон навчається у Дрезденській консерваторії на відділенні джазового вокалу. Вікторія створює пісні сама за народними мотивами, хоча її професія – акторка, працювала у київському Молодому театрі, поки не опинилася у Берліні. Як саме і навіщо? Віка все розповіла українкам.

Чоловік сказав: "Віко, ти так гарно співаєш, тобі треба вчитись у Європі". І я загорілась цією ідеєю

У дитинстві я навіть не уявляла, що житиму за кордоном. Народилася в маленькому містечку Першотравенськ Дніпропетровської області і думала, що за кордон можуть поїхати тільки дуже заможні люди. Але мій майбутній чоловік Себастьян, з яким ми вчились на акторському курсі інституту імені Івана Карпенка-Карого, мені часто говорив: «Віко, ти так гарно співаєш, тобі треба вчитись у Європі. Чому б тобі не вступити там до консерваторії?». І я загорілась цією ідеєю. А потім ми разом з Себастьяном переїхали до Німеччини, де я вступила до консерваторії на відділення джазового вокалу. Якби не підтримка чоловіка, я би не наважилась на такий крок.

Коли співаю, у мене зовсім інші відчуття на сцені – ніби знаходжусь у своїй стихії, на своєму місці. До театрального вступила майже випадково і не зовсім розуміла, куди потрапила. Завжди почувалася незручно, хотілося втекти звідти.

я зрозуміла, що прийшов час здійснити свою мрію – треба створювати гурт

Я давно мріяла створити колектив, але вважала, що не готова. Одного разу в мене була невеличка робота в готелі – співала разом з музикантами. Хтось із них запитав: «Ти ж з України, напевно знаєш народні пісні. Заспівай що-небудь». І я заспівала. Потім підійшов барабанщик і запропонував: «А давай бенд створимо? Ти гарно співаєш, людям обов’язково сподобається». Проте чомусь не складалось… Якось Себастьян працював перекладачем у Магдебурзі на театральному фестивалі, де виступали українські актори. На відкриття мали запросити відомий український колектив «ДахаБраха». Але музиканти не змогли приїхати – були в турне. І тоді організатори запитали у Себастьяна: «Ти не знаєш класну українську групу?». А він такий: «У мене дружина співає», і показав відео, на якому був запис мого виступу. Наступного дня мені надійшло офіційне запрошення на фестиваль. І я зрозуміла, що прийшов час здійснити свою мрію – треба створювати гурт! До виступу залишалося два місяці, за цей час я зібрала музикантів (піаніста, барабанщика – вони німці, поляка-контрабасиста), ми підготували програму… Саме на цьому фестивалі рік тому відбувся наш перший концерт.

«А як називається ваш гурт?» – запитали мене організатори того фестивалю. А я й не встигла придумати – так швидко все складалося. Довелося вигадати за два дні: записувала всі слова, які спадали на думку, і з них обирала найкращі. Чомусь слово Leleka привернуло мою увагу. Воно коротке, літери мають гарний вигляд і ще — я дуже люблю цих птахів, адже вони приносять весну, дітей і щастя.

слово Leleka привернуло мою увагу. Воно коротке, літери мають гарний вигляд і ще — я дуже люблю цих птахів, адже вони приносять весну, дітей і щастя.

Нас чудово зустріли на першому концерті, навіть не очікувала. Але потім на кілька місяців ми взяли паузу. Другий виступ відбувся лише на початку 2017-го. У Берліні дуже насичене музичне життя, багато гуртів виступають у клубах, і, щоб до них потрапити, треба ставати в чергу. Тому ми чекали. Але на наступному концерті зал був повний. Звідки люди про нас дізнавались, не уявляю! Цікаво, що прийшли не тільки українці, а й німці, поляки, навіть китайці. Можливо, тому, що ми від душі робимо те, що нам подобається, і, виявилось, що це подобається багатьом людям.

Нарешті пройде наш тур Україною, про який я давно мріяла. Це взагалі наш перший тур, і для мене важливо, що він склався саме тут. Відбутися він зміг завдяки нашій перемозі на фестивалі експериментальної етнічної музики у Німеччині. На нього подали заявки 47 гуртів, з них вибрали 17 фіналістів і серед них – трьох переможців. Не сподівалася у фінал потрапити – нашими конкурентами були дуже класні колективи. Але ми потрапили і навіть отримали грошовий приз. Ці кошти вирішила вкласти в тур, який триватиме з 17 по 27 листопада. Починаємо зі Львова, а далі – Київ, Харків, Слов’янськ, Дніпро та Одеса.

У нашому репертуарі – українські народні пісні. Але інколи вони так змінюються після аранжування, що їх важко впізнати. Від композиції може лишитися тільки вступ, а далі – нова мелодія. Виходить пісня за мотивами народної пісні. У старих співах є така краса… Хоч вони прості за композицією, але на їх основі можна створити ще прекраснішу мелодію.

 

Кілька разів було, що після концерту до мене підходили люди і питали: «Вікторіє, можна вас обняти?» І обнімали. Це найбільша радість. Після кожного концерту почуваюся щасливою, тому що відчуваю – моя музика приносить щось гарне.

Рубрика: