Благодійницькі традиції Галичини і добрі справи станиславівців.
Серед благодійників міжвоєнного Станиславова (тепер – Івано-Франківськ) можемо згадати адвоката д-ра Юлія Олесницького, який матеріально підтримував письменників та мистців; адвоката д-ра Миколу Биха, котрий виплачував стипендії бідним студентам; Миколу Сабата – директора першої української державної гімназії, що завжди знаходив час та кошти для нужд незаможних учнів, за власні гроші купуючи їм одяг, взуття, харчі; кооператора та організатора українського ремісничого життя Северина Снігуровича, який посприяв відбудові оселі українського «Сокола»; родину лікарів Козаків, які завжди знаходили кошти для підтримки українських організацій та ін. Список можна продовжувати.

 

Кость Вишневський одягався скромно, але для театральних костюмів купував найкращу і найдорожчу тканину

Шанованим у Станиславові меценатом був директор станиславівського Українського кооперативного банку Кость Прус Вишневський – організатор діяльності станиславівського театру ім. Івана Тобілевича. Саме завдяки його благодійності й розпочався період найбільшого розквіту театру.
У 1927 році Вишневський вклав значні кошти в організацію театру і запросив режисера Ярослава Давидовича та кількох знаних акторів. Меценат у 1920-30-х роках частину своїх прибутків і заощаджень жертвував на зарплату артистам, костюми, декорацію, рекламу, оплачував театральні борги.
За споминами сучасників, Кость Вишневський був зразком скромності та ощадності у міжвоєнному Станиславові. Будучи людиною забезпеченою, Кость Вишневський одягався скромно, також скромним було вбрання його родини, але для театральних костюмів купував найкращу і найдорожчу тканину.
Не шкодував Кость Вишневський коштів і на громадські цілі, підтримував бідніших студентів, виплачував учням гроші за переписування п’єс.
Мав сім’ю, виховував прийомних сина й дочку, яких теж привчав до скромності. Дружиною Вишневського була відома у Станиславові драматична актриса. Незважаючи на свою знаменитість, вона ощадно вела господарство, власноруч вирощувала городину, навіть не соромилася її продавати.
У 1938 році театр «Заграва» О. Степового, який працював у краї, об’єднався з театром ім. І. Тобілевича і утворився новий професійний колектив – театр ім. І. Котляревського. Український народний театр ім. Івана Тобілевича уже перестав існувати, а Кость Вишневський все ще продовжував виплачувати театральні борги…
А у жовтні 1939 року Кость Вишневський був репресований і висланий до Сибіру…

 

Жодне українське весілля в Галичині не обходилося без благодійних внесків для «Рідної школи

Доброчинність була притаманна не тільки інтелігенції, але і простим робітникам, ремісникам, селянам. Не був дивиною збір коштів на «Рідну школу», який проводився на весіллях, під час колядування, інших святкувань, через українську пресу та просто з допомогою «пушок», тобто скарбничок, із якими активісти розташовувалися на людних вулицях.
Благодійні традиції галичан вражають. Але спочатку згадаймо 29 травня 2011 року, коли 2 мільярди телеглядачів з усього світу стежили за церемонією вінчання англійського принца Вільяма та Кетрін Міддлтон. Молодята відмовилися від весільних подарунків, а натомість запропонували запрошеним зробити внески до благодійних фондів. Згодіться, по-королівськи благородно! Проте ще сто років тому на простих галицьких весіллях існувала подібна традиція – замість подарунків збирати кошти на потреби «Рідної школи». Так, з газети «Станиславівські вісті» від 1 лютого 1912 року дізнаємося, що з нагоди вінчання станиславівського адвоката Юлія Олесницького з панною Лесею Кульчицькою замість «весільних желань» (подарунків) передали на «Рідну школу»: д-р В. Янович – 3 корони, І. Мирон, Л. Гаванський, Л. Чачковський – по 2 корони, А. Саляк – 1 корону і т. д.
Переглянувши місцеві українські газети міжвоєнного періоду, можна сміливо стверджувати, що, мабуть, жодне українське весілля в Галичині не обходилося без благодійних внесків для «Рідної школи» та інших українських культурно-просвітніх організацій.

 

Копійчану десятину церква повертала громаді сторицею

Особливо активно доброчинністю займалася церква та її достойники. Митрополит УГКЦ Андрей Шептицький завжди підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар» та ін. Єпархіальній бібліотеці в Станиславові глава церкви передав 4 тисячі книг із особистого книжкового фонду. Саме на кошти митрополита археолог Я. Пастернак проводив розкопки стародавнього Галича.
Андрей Шептицький був великим другом та опікуном «Пласту». Він подарував українській скаутській організації велику площу на горі Соколі біля села Підлютого, де було побудовано табір для юнацтва, освячений у 1926 році. На сиротинці митрополит передав загалом 1 млн. доларів. Також за його сприяння були створені садівнича школа у селі Милуванні та хліборобська школа у селі Коршеві. Талановита українська молодь могла вчитися на митрополичу стипендію.
Митрополит Шептицький завжди дбав про сиріт. Є дані, що в результаті воєн, які прокотилися краєм, в Галичині у 1920 році сиротами зосталося 20000 дітей – більшістю з них опікувалася церква. У 1921 році Андрей Шептицький написав листи до Папи Римського, церковних очільників США та Канади з проханням про доброчинну допомогу сиротинцям. Цікаво, що галицькі сироти не писали листи з проханнями про подарунки Святому Миколаю, а Митрополиту, називаючи його «Таточком».
Станиславівський єпископ Григорій Хомишин дбав про розвиток народної освіти, виділяючи чималі кошти на розвиток шкіл, сприяв громадським організаціям, дитсадкам, організував на місцях католицькі читальні. Григорій Хомишин був натхненником та фундатором газети «Нова Зоря», яка виходила у Львові, але також матеріально підтримував і станиславівські часописи.
У середині 30-х рр. ХХ ст. станиславівський владика виділив кошти на археологічні дослідження українського Афону – Скиту Манявського.

 

Благодійницькі традиції збереглися дотепер

Зараз у місті активно працюють численні благодійні фонди та організації: "Благодійний фонд Олександра Шевченка "Новий Івано-Франківськ" – надання соціальної допомоги", «Карітас УГКЦ» – допомога потребуючим, Центр допомоги бійцям АТО, «Українська благодійницька мережа» – матеріальна, юридична, освітня допомога сиротам які проживають в інтернатах та людям з обмеженими можливостями, БО «Чисті серцем» – допомога соціально незахищеним верствам населення, «Мальтійська служба допомоги» – допомога дітям-сиротам, людям з обмеженими фізичними можливостями, надання першої допомоги при стихійних лихах, «Гармонія» – розповсюдження гуманітарної допомоги, надання безкоштовної правової допомоги, допомога соціально незахищеним верствам населення, «Дім Сірка» – захист, лікування та прилаштування бездомних тварин та багато інших.
Продовжуть благочинну діяльність християнські церкви – організовують благодійні обіди, надають медичну допомогу та прихисток потребуючим. Для дітей та молоді організовують різнопланове навчання, створюють оздоровчі табори. Церква не забуває навіть заробітчан у різних країнах світу – їм, за потреби, надається харчування та житло, підшукується робота. Відбувається це у майже усіх парафіях Української греко-католицької та римсько-католицької церкви, євангельських та баптистських церквах.

Зрештою, чи знайдеться іванофранківець, який би не брав участі у благодійній діяльності…

Наталія Храбатин, Наталія Палій
Конкурс журналістських матеріалів «Поспішай творити добро», ініційований «Благодійним фондом Олександра Шевченка» та Українським журналістським фондом

Рубрика: